Лис химерно поморщився, похитав круглою, мов гарбуз, головою і заговорив уже серйозним тоном:
– Ви, вчені люди із Втраченого світу, – безмірні у власному невігластві. Тригор не дає вам зоряного неба – лиш телескоп. Ваша кровинка жива-здорова, але вже.. не ваша. О так, не скуштувавши огрума, правди землі не збагнеш. Вибачте, що вдався до наріччя адеманців… Та скажу без кривлянь: вам випав квиток в один кінець, і кінець той має стати початком великої справи за участю вашого спадкоємця. То ж я б на твоєму місці, чоловіче, не лукавив. Пташку твою вполювали і підмінили на ляльку. Я.. був у тому білому екіпажі із хрестиком. Не сам.. звісно. Ти міг бачити, як працює команда..
Я змусив його нервувати і перейти на «ти». Своїм зізнанням Сольчин викрадач тепер довів до ступору мене: справжня решітка.. ще не опустилася.
А вони були таки майстрами. Я згадав, як чув крики породіллі.. у кареті швидкої-убивці. Кричали усі.. І знову мені захотілося заревіти диким звіром. І замість розбитого «форда», замість круглої кімнати мене триматиме їх.. нашийник.
– Як.., якщо Солька у твоєму світі.., – мій голос знову зривався, а слова чіплялися за спогади, – я зроблю, що завгодно. Але якщо ти збрехав, язика брехливого згодую твоєму коту.
– Хо! Це вже розмова! Люблю такий.. дещо грубуватий, але творчий підхід до справи. Я знав, чим тебе оживити. Лиш затям собі: жертовність мурує людям п’єдестали, але не в оцьому місці. Тут світ обертається навколо Тригора. Йому не становлять монументи – його ненавидять, то ж будь розумним – не дратуй його людськими сентиментами. І будь розважним, нахиляючись за каменем, якщо не знаєш сили свого суперника. Зважай, це буде банальна ділова угода..
Наступної миті кіт в ореолі блакиті нарешті перестав мене гіпнотизувати. Беззвучно відкидаючи довгу тінь, так само нечутно розчинився у синій темряві. Ми з Лисом зосталися самі.»
Тригорія – середні смуги Надмор»я
Знають руїни: правду закопують під фундамент або з кінцями топлять у в’язі боліт.. Палять, травлять, розстрілюють. Трапляється, їй вдається вижити і сховатись. Рукописні тексти – ненадійні місця, вогнедоступні. У їх рядки не втечеш – нишпорки винюхають, підмінять. Ось і замуровують пам’ять у скельний бетон.
Буденні реалії Знайдення не суперечать капризним законам світобудовної гойдалки: галантний лицар на пробу одержимий хробаком ігроманії, мрійлива красуня – хизою і лицемірством, чуйний батько – маніакальний правитель-монарх. Голошкірі не втомлюються ідеалізувати або винищувати собі подібних, відривають і перефарбовують хвости на списах, руйнують стовпи пам’яті, перетасовують слова. А швидкі вітри змітають крихти і кістки усіх земних бенкетів. Ніщо ніколи не біле – лиш світла замало, щоб побачити пляму. І ніщо не чорне, якщо звільняє від болю.
Пустеля далеко котить піщані гребні. Той пил забиває вітром шпарини, проникає скрізь. І в смугастих землях Знайдення світова гармонія творилася не добрими перемогами, не зваленим у прірву драконом – у її підмурках палахкотів незгасаючий вогонь протиборства, непримиримої війни не між протилежностями, а між кровними родичами.. Не чорне бруднило біле.. Просто сірі змагались зі смугастими..
За пультом абсолютної влади у середніх і крайніх смугах Знайдення сидів Тригор Триликий – один із тих довгожителів, які ховаються за товстою ширмою і змінними масками. Будні владотворця – нескінченна низка потворних суспільних реалій, які він довго терпів і нарешті перерізав. Бо світ підніжних мандрівок міжчассям розширював приховані горизонти.
