– Ти нормально почуваєшся?
– Так. Вони тільки кілька разів ударили. Але якби не ви…
– Аби ти бився з одним, я б не втрутився, – жорстко обірвав мене незнайомець. – Але троє… Треба вчити пацанів. А то збиваються в зграї, і думають, що їм усе дозволено.
Тим часом ми дійшли до мого будинку, і я зупинився.
– Дякую. Візьміть, – простягнув я йому «здобич», але той на неї навіть не глянув.
– То тобі моральна компенсація, – осміхнувся він, і у світлі ліхтаря я побачив його обличчя. Звичайна «слов’янська» зовнішність, русяве волосся, світлі очі. Нестандартною була хіба що довжина волосся, зібраного в акуратний «хвіст».
– Іще раз дякую, – я першим простягнув йому руку.
– Нема за що. Могорич колись виставиш, – усміхнувся він уже більш приязно і теж подав руку.
Коротке рукостискання навалилося на мене градом незрозумілих картин – біг у темряві, чиєсь хрипке дихання, відблиски десь здалеку через темряву, і чоловічий силует крізь оптичний приціл…
Я раптово струснув із себе цю навалу, внутрішньо сказавши тверде «ні» чужим спогадам, про які я абсолютно нічого не хотів знати, і… Потік припинився так само швидко, як і розпочався, не встиг незнайомець ще забрати руку.
– Щасти, – промовив я йому услід, усе ще приголомшений, проте одночасно і гордий собою – значить, цим таки можна керувати! (На мій протест передача інформації припинилася!)
Росту!
Решта ночі пройшла без пригод – тому що я просто закинув пакунка до холодильника, навіть не розбираючи його, і завалився спати, не знявши одягу – підступна втома у буквальному сенсі звалила з ніг.
А коли прокинувся вранці – зрозумів, що мені потрібно взяти «тайм-аут» і просто перевести подих. А далі – буде видно.
Чужий мобільний я викинув відразу – навіть не ризикнув взяти його рукою – настільки сильним було небажання уявляти, що саме міг би він мені розповісти про свого господаря. Я просто обгорнув його ганчіркою, і не полінувався вийти на поверх до сміттєпроводу, аби позбутися «цього».
Позбуватися грошей не було сенсу; там якраз вистачить, аби дістатися до батьків на дачу і провести кілька днів у їх компанії.
І свій план втечі з міста я з самого ранку почав втілювати у життя. Вартість таксі цілком оправдовувала себе, якщо згадати усі мої учорашні жахіття, тож не було сенсу собі в цьому відмовляти.
Конец ознакомительного фрагмента.
Если вам понравилась книга, поддержите автора, купив полную версию по ссылке ниже.
Продолжить чтение
