Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - страница 12

«Гайдамаки» ваші добра штука буде. Читав я декому з наших. Поцмакують. А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже Вас улюбив за «Кобзаря». Дрюкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага. А що наш Евгений Павлович з своїм альманахом? Чи воно ж буде що? І швидко? Нічого до мене вже давно не пише. Коли ще не опізнюся, то от посилаю йому дві гарненькі штучки у його альманах, нехай притулить, як зна. Вони вже були раз у Петенбурсі, та пан Лобасов, що їх сконпоновав, не так написав до пана Гребінки, не у тую хату надписав, так йому і вернули, а він до мене вже прислав та й просив відіслати. Будьте ласкаві, віддайте йому, попросіть, щоб притулив де у альманасі. Коли ж вже пізно, що альманах оддрукований, то нехай ткне або в «Літературну газету», або у «Маяк». Там наше приймається. Та якого гаспида він надувся та ні словечка до мене не напише? І чому се так завередував?

Нуте, тепер ось яке діло. Александр Павлович Башуцкий друкує дуже мудру книжку. Там будуть усякії народи: і школярі, і купці, і ковалі, і усякі. Я списав нашого «Знахаря». І як треба до нього картинки, то я ваших вирізав та й послав йому, бо на виду він настояще так дивиться, як треба знахарю, що обдурює народ і мошеннича; та й вона дивиться на нього теж лукаво. Припадають вони обидва до моєї казки, тільки не знаю, щоб хто йому обділав як треба їх по-нашому, так я і указав на Вас і прохав його сеє письмо відіслати до Вас. Коли проситиме Вас об сім, то, будьте ласкаві, учешіть наших так, щоб пальці знати було, щоб наші на славу пішли. Як знаєте, так з ним і сконпонуйте, бо й він также штука на усяке діло. Прощайте ж. Бувайте здорові з празником, з Великоднем; нехай Вас самі найлучші дівчата тричі по тричі поцілують. Ждіть від мене скоро звістки.

Щиро Вас кохаючий Гриць Квітка.

22 марта [18]41

Основа.

22 листопада 1841. Основа

22 ноября [18]41. Основа.

Будьте з пилипівкою здорові, мій любезний паночку! Спасибі Вам за Ваше письмо і усяку добру мову, написану там. Читав у «Лит[ературной] газете», що Ваша дівчина, що через тин ворожила у циганки, придалась, та й зрадовався, бо я так і надіявся. Спасибі Вам, що не дивитесь у вічі отим дурням, кацапам, що, не вмівши нашої мови і не розібравши у неї нічого, кричать, мов жиди у шабаш: «Штьо да штьо эта навернякано? Мы не понимаем-ста ничаво!». Спасибі, що плюєте на се та не перестаєте писати. Пишіть, пишіть; нехай Вам Господь поможе. Велике спасибі скажу, коли пришлете хоч подивитись, а вже не втерплю, прочитаю. Та де ж Ваші білети? Пишете, що посилаєте єсте, та й нема. Чурхніть кете їх до нас. Може таки який-небудь десяток збудемо. Аж тричі спасибі попереду кажу за обіцянку намальовати мою сотниківну; се як змалюєте та пришлете, то ще дужче дяковати буду за добру Вашу пам’ять і, дивлячися і любуючися на неї, буду завсігда дяковати Вам.