Читать у мене тепер, слава Богу, єсть що, поздоров Боже добрих людей, але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницко[го]» Костомарова. От ще вчистив книгу, так-так! В Саратові бачився я з старою Костомарихою, вона ждала його из заграницы к 15 сентября. Не знаю, чи вернувся він, чи ні ще? Чи не чуть у вас там про його чого-небудь?
Що там робить отой гульвіса Семен, що нічого мені не напише. Поскуби його за ухо і поцілуй за мене, а жіночку його і діточок не скуби, а тілько поцілуй.
Перелякав ти мене чорною печатью на своїм письмі. Чи не случилося там у тебе, крий Боже, чого недоброго?
Прощай, моє серце, мій голубе сизий! Я тепер, слава Богу, здоровий і веселий і щиро любящий тебе, моего єдиного друга.
Т. Шевченко.
Як побачишся з графинею Н[астасією] І[ванівною], то спитайся, чи був у неї Сапожников, з которим я плив из Астрахани в Нижній.
217. М. I. Костомарова до Т. Г. Шевченка
28 жовтня 1857. Саратов
Братові любому, друзяці щирому, співаці славному, вірному товаришеві незапам’ятної пригоди 1847 року Тарасові Григоровичу од брата і друга чолом і вірне слово!
Слава, честь а благодареніє Великому, Справедливому, Милосердому Богу, визволившему тебе, друже, з тяжкої неволі на світ Божий між нарід хрещений на надію всім кохаючим щире Україну і всі братерські слов’янські народи! Два тижні чекав я тебе щодня в Петербурзі, повернувшись з чужини; істинно, найкраща радість для мене була почути, що Бог тебе напослідок вертає з гіркої неволі. Брати і приятелі наші в Петербурзі – Білозерський, Навроцький, Сераковський і другі казали, що мусив ти приїхати к 1 октябрю, одначе ти не явивсь, і я поїхав, а в Саратові узнав, що був єси у моєї матері, за що тобі велике спасибі. Швидше пиши та старайся, щоб тебе пропустили до Петербурга та пиши, пиши, пиши, тільки ж по-нашому пиши. Час змінився, цар – дай Боже йому здоров’я і довгого царствования – не забороняє нам нашої мови; тепер процвіта рідне слово; багато охочих до його, тебе тільки не достає, голови нашого, милого, любого. Дай Боже тобі, перетерпівши велике горе, зняти з себе напослідок терновий вінець і в чесній, поважній старості доживати віку, веселячи і повчаючи на все добре кобзою твоєю голосною земляків твоїх та одбираючи після смерті вічную славу. Не забувай щире й вірне поважаючого і кохаючого тебе друга, брата і товарища
Миколу Костомарова.
Окт[ября] 28
1857.
218. А. І. Толстої до Т. Г. Шевченка
2 листопада 1857. С.-Петербург
1857, 2 ноября, С.-Петерб[ург].
Мне так хочется сказать: друже мой единый, Тарас Григорьевич, мы с графом ждем Вас и не дождемся. Только и есть, что всякий день говорим об Вас. То с М[ихаилом] Мат[веевичем], то с Сераковским или с собратами художниками.
Вы не можете себе представить, как наболела у меня душа с тех пор как я узнала, что Вы не будете у нас в Петербурге. Ну, да, Бог даст, все поправится. Виноват во всем Ваш новопетровский комендант. Чего он испугался? Ему бы только отвечать в Оренб[ург], что вот как случилось; много, что получил бы выговор от губернатора за поспешность, вот и все. А то начал звонить в колокола. Напишите мне, ради Бога, что Вы теперь делаете, получили ли пачпорт? Пишите графу, проситесь в Академию. – Письмо это предоставят В[еликой] К[нягине] Марии Николаевне. Вы не знаете нашего Царя – ведь это сама доброта. Вы получите свободу жить в столице для Божественного Искусства.
