Епоха слави і надії - страница 18

– В тих, хто сидів ближче до кошику, було свідомо більше шансів влучити в ціль, – кивнув викладач, задоволений проведеним експериментом. – Це і означає "мати привілей над іншими". Але чи помітили ви, що про несправедливість говорили тільки ті, хто сидів на задніх партах? Учні з передніх місць не бачили складності в завданні. Їм треба було кинути всього з декількох метрів. Ваше завдання для студентів одного з кращих університетів країни – усвідомлювати, що ваша освіта – є ваш привілей. Використайте її для досягнення своїх цілей, але й не забувайте про тих, хто позаду. В будь – якій ситуації треба залишатися людиною.

– "Мені відомо, що ти зробив п'ятнадцять років тому. Інші вже призналися. Поліція дихає тобі в потилицю. Ваш Харон". – Зачитав вголос Стажер, акуратно тримаючи двома пальцями куточок записки. Та, як і належить доказам, вже була ретельно упакована в спеціальну захисну плівку.

Він разом з Лангре знаходився в готельному номері сера Альприма, мільярдера і філантропа, труп якого вже встигли оглянути експерти. Тоді як Стефан зачитував зміст листа, Лангре оглядав місце злочину, обводивши уважним поглядом обстановку номера. По фотографіях, що висіли на білих стінах, він помітив, що вбитий явно пишався своїми досягненнями і придбаннями.

На одному зі знімків, серові Альприму вручали золоту статуетку, на честь чергового почесного звання і той сліпуче посміхався на камеру, гордо розправивши плечі. На іншому – фото триповерхового замку, що вражає своїми розмірами, який спроектували і відреставрували кращі в світі архітектори. Очевидно, сер Альприм був одним з багатьох, кого стародавні цитаделі притягували своєю загадковістю і романтизмом. Не дивно, адже віки, що простояли ті, ставали історією, що ожила.

Завдяки ним, часи лицарських турнірів, урочистих прийомів, підлих змов, таємних ходів, гримлячи ланцюгами привидів і пошуків незлічених скарбів переставали бути просто словами на запорошених сторінках. Напівзруйновані стіни все "пам'ятали", здавалося, ніби кожен їх камінь дихає історією, приховує жахливу таємницю. Хочеться вірити, що середньовічні замки назавжди збережуть свою "душу", ауру загадковості, до якої люди торкаються чи не з благоговінням. Адже без неї камінь просто камінь, яким би він не був стародавнім.

– Приймаючи ваше запрошення на каву, я і подумати не міг, що доведеться пити її тут. – Стажер зробив наголос на останньому слові і трохи помітно перекрутив плечима.

Лангре на це лише гмикнув, зробив ковток з паперового стаканчика і продовжив вивчати приміщення. Інша стіна відрізнялася своїм вмістом: ніяких фотографій, а тільки картини із зображеними на них рептилоїдами. Вони дивилися своїми моторошнуватими, заворожливими очима, ніби заглядали в саму душу і здавалося, що ось – ось моргнуть і оживуть на полотнах. Рептилоїди, немов знали про все, що сталося в номері, знали і бачили, але нікому не розкриють цю таємницю. Роботи вражали, до них явно доклав руку талановитий майстерний художник.

Стажер, простеживши за поглядом Лангре, окинув картини швидким поглядом. Мабуть не знайшовши в них нічого особливо примітного, знову заговорив про лист, що так схвилював його :

– Записка все ускладнює.

– П'ять мільярдів євро на його рахунку, – крутивши в пальцях запальничку, заперечив Лангре.

– Хм-м-м, – задумливо протягнув Стажер. – Адже і правда. З такою сумою і становищем в суспільстві можна було легко зам'яти все, що "сталося п'ятнадцять років тому".