Епоха слави і надії - страница 46

– Він не потребує заходів примусового характеру і суворого нагляду. Але лікарям плювати на пом'якшувальні обставини, – сказав Моріс. – Спочатку Алекс перебував у загальній палаті з п'ятнадцятьма пацієнтами, але він людина дуже конфліктна. В результаті, за наказом головлікаря його перевели в одиночну палату.

Зіщулившись від холодного, проймаючого до кісток вітру, що налетів раптом, Моріс запропонував:

– Давайте підемо в середину? Погода не шепоче, – він кивнув у бік будівлі.

Ледве вони ввійшли, як пролунали грюкання дверей, що закривалися одна за одною. Непроханих гостей тут явно не шанували. Втім, Лангре встиг помітити, що в одній невеликій кімнатці тулилися, як мінімум десять чоловік.

– Чому вони не вийдуть на вулицю? – Запитав він знайомого санітара.

– Відпочивають після судового засідання, – знизав плечима Моріс. – Навіть якщо пацієнт або його родичі наважуються розпочати нелегкі тяжби з цією лікарнею, ні до чого хорошого це не призводить. В першу чергу страждає сам пацієнт, персонал може навіть елементарно не випускати його в нужник. Щонайменша скарга на якісь побутові питання або ще щось… Якщо хоч трохи наполягаєш на своїх вимогах та правах, лікарі відразу приписують таку поведінку до прогресуючої хвороби і збільшують дозування препаратів.

– Ти казав, що керівницство темнить щодо Крамера, – нагадав Лангре. – А сам, як думаєш, він тут надовго?

– Ну-у-у, – протягнув Моріс. – Звинувачена в особливо тяжких і тяжких злочинах людина, визнана неосудною, в середньому проводить тут близько восьми років під суворим наглядом.

Лангре схмурнів. Із слів санітара виходило, що навіть якщо у пацієнта був короткий психоз, в результаті якого той вчинив вбивство, і він вилікувався наприклад за півроку, то раніше поставленого терміну його все одно ніхто не випустить.

– Якщо людина вчинила вбивство, і за це йому передбачено покарання в десять років, то все. Раніше, ніж через десять років він з цієї лікарні не вийде, – підтвердив його думки Моріс. – Ця установа спочатку орієнтується не на лікування, а на зміст і утримання. Кожні півроку суд подовжує лікування, оскільки "пацієнт становить надзвичайну небезпеку для оточення". Але це просто формальність, у Алекса Крамера немає жодних шансів на інше рішення суду, будь він хоч сто разів осудним і здоровим.

– Якщо пацієнт поскаржиться в листі рідним на своє життя в лікарні, що зробить персонал? – Запитав Лангре. – Все просто, – скривився Джером. – Це заліт. – Той старий розповів нам трохи про це, але можна детальніше? – Попросив Стажер.

– Детальніше? Тридцять уколів "аміназина" – по три протягом десяти днів. Це додатково, до вже призначеного лікування – його не відміняють. У Крамера стосунки з персоналом склалися не дуже, так що йому доводиться несолодко, – подумавши, додав Моріс.

– Охоронці в нас хлопці суворі, можуть і "припечатати", якщо у поганому настрої, – похмуро сказав Джером. – Це, звичайно, не завжди, але бувало. Не дай бог зробити охороні зауваження, або спробувати зупинити – визнають за прояв агресії до персоналу.

– Одному особливо буйному призначили уколи сірки. Вони викликають нестерпну агонію – їх ставлять приблизно опівдні, до вечора піднімається дуже висока температура. Спочатку біль концентрується на місці уколу, а потім поширюється по всьому тілу. Вночі хапає серце, спати неможливо, а на ранок – наступний укол, – Стажер мимоволі перекрутив плечима від слів санітара. Мурашки бігли по шкірі через жахи, які творилися в цій лікарні.