Епоха слави і надії - страница 53

– Ніколас, – покликала його Ганна. – Едвард дзвонить.

Вони сіли поруч на дивані, Ганна прийняла виклик і ввімкнула гучний зв'язок:

– Наш прибулець не залишив нічого, крім однієї зачіпки. Тільки колода карт Великої Вітчизняної війни.

– Гм, – здивовано кашлянув Едвард. – Більше схоже на те, що росіяни в аеропорту щось наплутали. Андора – маленька країна, з неї навряд хтось подорожує літаком. Може ще і паспорт був так оформлений, що назва селища була написана більше, ніж назва країни. "Тауредець", напевно, намагався пояснити на ламаному французькому, що він з селища Тауред, а росіяни, які самі погано знали французький, подумали, що він говорить про країну. В будь – якому випадку єдина ваша зачіпка – карти. Працюйте над нею.

Я теж спробую щось дізнатися. – На цих словах Едвард поклав трубку.

– Що робитимемо з "кінцем Світу", що насувається? – Відклавши телефон, запитав Ніколас. – Як зупинимо?

– Для успіху будь – якого підприємства потрібно три людини, – суворим тоном сказала дівчина. – Мрійник, бізнесмен і сукин син.

– Залишилося знайти сукиного сина, – усміхнувся Ніколас.

Дівчина заливчасто розсміялася, а потім додала:

– В крайньому випадку, кінець Світу зупинить мій папа, – побачивши непідробно – здивований вираз обличчя Ніколаса, вона знову розсміялася. Але, зглянувшись, все ж пояснила:

– Пам'ятаю, коли я була маленька, в нас на поверсі оселився якийсь хам, до нього постійно ходили дружки, кричали ночами в під'їзді, палили, пиячили. Страшно було додому повертатися… Одного разу я вийшла з ліфта і почула, що вони знову там. Я на тремтячих ногах пішла до своїх дверей, вони мене зупинили, почали приставати – я в сльози. В сльозах почала мимрити, щоб вони відстали і не чіпали мене. В цей момент повз пройшли два чоловіка, і навіть уваги не звернули на ту, що плаче в цій компанії. Я заголосила ще більше. На мій рев вийшов батько.

Підійшов до одного, демонстративно перед особою показав гранату, висмикнув чеку і кинув йому в штани. Той на місці і обробився, а інші розбіглися. Граната не бойова звичайно, але у той момент я зрозуміла, що таке справжній чоловік, і як він вирішує проблеми.

– Ну, гранати в мене немає, – посміхнувся Ніколас. – Але і я дещо вмію. Не забула ще про свій показ?

Він знову включив ефір:

– Банда! Цього разу поговоримо про модний показ, який ми обговорювали з вами вчора. В моєму випадку йдеться навіть не про одяг, а про історію, яку я хочу розповісти за допомогою нарядів і шоу. Одяг мене цікавить не в першу чергу, хоча грає і не останню роль: все ж це мода. Важливо, щоб модель була з досвідом. Типаж зовнішності не має для мене значення. Як я вже згадував, я розповідаю історію, а в історії можуть бути різні персонажі. Присилайте мені порфолио моделей, а я відправлю їх до цеху.

До речі, дякую ательє, яке погодилося допомогти і пошити дванадцять нарядів в рекордні терміни. Обіцяю, що найближчий рік скрізь рекламуватиму тільки їх одяг. Нагадую, що цей показ йде під егідою: "А ти спробуй без грошей!", – Ніколас переклав телефон в іншу руку. – Одяг у стилі знаків зодіаку. Число дванадцять є священним. Дванадцять місяців, дванадцять апостолів Христа, дванадцять годин – це все недарма. Не можна просто так взяти і відмовитися від гороскопу, який перевірений роками.

Та і мені абсурдно читати, коли кажуть, що вчені відкрили новий знак Зодіаку. Астрологи, які складають гороскопи, не вчені, не може бути доктора або кандидата астрологічних наук. Як наука – існує тільки астрономія. Так, я вірю в астрологію, але називати це наукою не поспішав би. Але нам потрібна загадка. – Швидко написавши на папірці свою пропозицію, Ніколас підштовхнув його до Ганни.