Такі епізоди присутні майже в кожній серії «House M. D.», і вони завжди найсмішніші – як Грегорі Хаус, так і його творці відверто висміюють манію американців лікуватися чим завгодно від чого завгодно.
Хаус: Пронос із кров’ю, гази… Ви робили клізму стероїдами. Я вражений!
Пацієнт: Коли щогодини бігаєш до туалету – це одне. Та коли у мене на колінах діти сидять… Пропишіть мені месолазин. Можливо, він допоможе.
Хаус: Немає. Я випишу вам… дещо. Коштує дешево, що добре, оскільки страховка цього не покриє.
Пацієнт (читаючи рецепт): Що це? Са-га-рит?
Хаус: Сигарети. По одній щодня. Дослідження показали, що сигаретний дим чудово впорається із запаленням внутрішніх органів. Плюс із сигаретою в роті ви матимете ще крутіший вигляд.
Пацієнт: Ви знущаєтеся?
Хаус: Щодо крутості – так. Все інше – правда.
Пацієнт: Хіба нікотин не небезпечний?
Хаус: Більшість ліків, які я виписую, небезпечні. Єдина відмінність у тому, що сигарети абсолютно законні.
Але ще більше, ніж лікуватися, американці люблять дивитися, як лікуються інші. Враховуючи трепетне ставлення населення США до медицини і медичних установ, немає нічого дивного в тому, що перші медичні серіали з’явилися в середині 1950-х років саме в Америці. Тоді були встановлені основні закони жанру: дія відбувається в лікарні, головний герой – привабливий лікар, кожна серія присвячена історії хвороби одного пацієнта. Такі серіальні формати у професійній термінології називаються «вертикальними».
Вертикальний серіал – це багатосерійний телевізійний фільм, у якому діє герой або група постійних героїв, а кожна серія – завершена історія, окремий драматичний твір. Коли Володимир Висоцький у пісні «Жертва телебачення» говорить: «Фильм, часть седьмая, – тут можно поесть, я не видал предыдущие шесть», він пояснює формулу популярності саме вертикальних серіалів. Вертикальний формат зручний тим, що сюжетно серії не зв’язані, і можна включатися в перегляд із будь-якої серії, не боячись втратити основну лінію оповіді. Приклад такого серіалу в СРСР – «Слідство ведуть ЗнаТоКи».
Спочатку американські продюсери вважали, що такі серіали мають бути не лише захопливими, але й пізнавальними. Так, наприклад, доктор Конрад Стайнер із популярного свого часу серіалу «Медик» (1954—1956) наприкінці кожної серії звертався з напутнім словом до глядачів і коротко розповідав про сучасні методи лікування якої-небудь хвороби. У 1960-і роки пізнавальність відійшла на задній план – стало зрозуміло, що глядачам подобаються молоді й гарненькі лікарі. Вловивши тенденцію, телеканали NBC і ABC водночас запустили схожі за концепцією серіали, де головними героями були лікарі-красені. Втім, невелика відмінність між ними все ж була: серіал «Доктор Кайлдер» (1961—1969) був орієнтований на дівчаток-підлітків, тоді як герой серіалу «Бен Кейсі» (1961—1969) претендував на посилену увагу з боку домогосподинь. Обидва проекти мали великий успіх, а актори, що виконали головні ролі, стали секс-символами свого покоління.
Проте медичним «милом усіх часів та народів» слід визнати серіал «Центральна лікарня» (General Hospital), прем’єра якого відбулася 1 квітня 1963 року. Відтоді минуло вже майже п’ятдесят років, а серіал далі виходить в ефір. За цей час знято більше 11 500 серій, склад знімальної групи чимало разів мінявся, половини акторів першого складу вже немає серед живих, а актриса, яка в середині 1980-х років грала маленьку дівчинку, в 2005 році повернулася у серіал уже в ролі дорослої жінки.
