Любов іншого виміру - страница 6

– Дивуєш ти мене, подруго! Кажеш, шо я наївна, а сама! Та він прийде туди, шоб брехати! – і у Лідиних очах знову загорілося праведне полум’я.

– Подивимось, подивимось, – по обличчю Олени майнула ледь помітна посмішка Мадонни. – Що ж було далі, у лікарні?

– Далі, як у казці: чем дальше, тем страшнее! Мені приказали лягти на те кляте крісло. Сара Абрамовна, гінеколог, маленька така, жирна, халат грязний, у крові… Ну, вона полізла туди та як заверещить: – «Вон из кресла! Тут почти три месяца! Первый аборт, на хрена мне этот риск? Тебе рожать пора, девка, слазь!».

– Господи! – тільки і видихнула Олена, прикипівши до обличчя подруги напруженим поглядом.

– Тіки представ так собі на мінуточку весь цей ужас: я йшла на цей аборт, як на казнь, так боялася! Як вона мене проганяла, то мені захотілося аж побігти! Та я должна була викинути з себе дитину нелюда! Я сама була собі протівна, пока носила всередині себе його плод… І я рішила – лучше вметри!

Олена мимоволі замилувалася подругою: яка вона гарненька, коли отак впевнена у собі.

– Тому, пока вона мене матюкала, я стала, як камінь: лежу у креслі і не ворушусь. Слава Богу, прийшла ця… анестезіолог, добра така, хороша. Подивилась, шо я перелякана в смерть і давай цю Абрамовну уговарівать: і так, і сяк! – Ліда заплющила очі, обхопила голову руками, по її щоках покотилися нестримні сльози.

А за відчиненим вікном не ущухав дощ, що перетворився на суцільну водяну стіну. Світ, замурований у товщі тієї прозорої стіни, набув химерного вигляду: раніш нерухомі речі, втративши чіткі обриси, ледь помітно рухалися.

Ліда розплющила мокрі очі і поглянула на подругу таким жалким, таким беззахисним звірятком, що та висмикнула з сумки хустинку Сатани, утерла її сльози і заговорила до неї, як до малої дитини:

– Бідолашна моя Лідочка, так натерпілася! Було дуже боляче?

– Який у тебе платочок, так приятно пахне, – і шмигнула кирпатим носиком, – та добра анестезіологша зробила мені у вену укол, нічого мені не боліло, тіки психіка моя пострадала з-за цього аборту, – і знову заплакала.

– Важкий наркоз?

Ліда ствердно мотнула головою і повела далі:

– Коли вона мене уколола, то я чомусь почувствовала себе куском м’яса, з якого будуть виймать жили… А тоді щось таке случилося! Не знаю, чи я спала, чи ні… Тіки бачу я себе зверху, наче мої очі під потолком, наче я вилетіла з тіла… Бачу перед собою Абрамовну, як вона там копирсається у мені… лязгають її інструменти, а я лежу біла, як полотно! І вдруг дивлюся – а я стала куркою! Була дівчиною, а стала куркою, такою здоровенною куркою без пір’я… І ця курка лежить перед Абрамовною, розкинувши товсті ножки, а та вдруг раз! і дістала з неї таке велике чорне яйце і каже: – «Это первое! Ты еще много снесешь черных яиц, девка!» – і Ліда гірко розридалася.

– Лідочко, заспокойся, не плач! Це був просто страшний сон, навіяний твоїм тяжким станом… Викинь його з голови і ніколи не згадуй!

Ліда судорожно вдихнула і продовжила:

– А потом мене відвезли у палату… у мене все пливло перед очима, наче я не я…

І так мені було холодно, наче мене з морозилки дістали… А як стала я нормальна, чого тільки не наслухалася у тій палаті!.. Це просто палата ужасів… Представ, є жінки, шо йдуть на аборт, як на… – вона наморщила лобик, – ну, як ми з тобою ходили на плавання, так часто вони роблять аборти!

– Дурні! – буркнула Олена, у неї раптом розболілася голова.