– Про пляму на спині можу і забути, тож якщо побачиш, що я роблю щось не так, просто підморгни мені, добре? – сказала Джо, поправивши комір і поспішно повернувши на місце кілька неслухняних пасм волосся.
– Ні, підморгувати то вульгарно. Я підніму брови, якщо щось не так, і кивну, якщо все добре. А тепер розправ плечі, роби короткі кроки і навіть не думай тиснути руки, якщо тобі будуть когось представляти – леді так не роблять.
– Стільки правил, що голова йде обертом! Як тут нічого не забути? Ой, що там за весела музика лунає знизу?
Дівчата спустилися до вітальні, але почувались трохи ніяково, адже вони рідко виходили в люди, і навіть не дивлячись на те, що прийом був маленьким і неформальним, для них це була грандіозна подія. Місіс Гардінер, статна літня дама, ласкаво привітала їх і залишила в компанії старшої зі своїх шести доньок. Мег знала Саллі Гардінер, тож вже дуже скоро розслабилась і поводилась невимушено, а ось Джо, якій було нудно слухати дівочі теревені та плітки, стояла, притулившись до стіни, і почувалася не у своїй тарілці. В іншій частині кімнати група хлопчаків весело говорила про катання на ковзанах. Їй дуже хотілося піти і приєднатися до них, оскільки катання на ковзанах було одним з її найулюбленіших занять. Вона прошепотіла про своє бажання Мег, але її брови так загрозливо піднялися, що Джо не наважилася навіть поворухнутися. Ніхто не заводив з нею бесіду, дівчата, які стояли поруч, поступово розійшлися, і Джо залишилася одна. Ходити по залі та веселитися вона не могла, адже хтось міг помітити дірку на її спині, тож їй залишалося лише стояти біля стіни і з тугою спостерігати за гостям. Настав час танців. Маргарет одразу запросили танцювати і вона запурхала по паркету з такою грацією і легкістю, що глянувши на її задоволену посмішку, ніхто в житті не здогадався б, як вона мучилась у тих тісних бальних туфлях. Джо помітила, що високий рудоволосий юнак прямує до неї, і, злякавшись, що він збирається запросити її на танок, пірнула за портьєру, за якою, як виявилось, була ніша. Джо вирішила просидіти залишок вечора у цьому безпечному укритті. Звідси вона могла спокійно спостерігати за балом і не боятися осоромитися. Але, на жаль, першим цю схованку знайшов інший сором'язливий гість, тому, коли Джо закрила за собою портьєру, вона опинилася віч-на-віч з «хлопчиськом Лоренсом».
– Боже мій, вибачте, я не знала, що тут хтось є! – затинаючись, пробурмотіла Джо, готуючись зникнути так само швидко та несподівано, як і з’явилась.
Але хлопчик засміявся і, намагаючись не виказувати свого подиву, ввічливо сказав:
– Не звертайте на мене уваги, залишайтеся, якщо бажаєте.
– А я вас не потурбую?
– Анітрохи. Я сховався тут, тому що нікого тут не знаю і почуваюся трохи чужим на цьому святі. Розумієте?
– Ви навіть не уявляєте, як добре я вас розумію. Я тут з тієї ж причини. Ми можемо посидіти тут разом, якщо ви, звичайно, не проти моєї компанії.
Хлопчик сів і став уважно розглядати свої туфлі, поки Джо щосили згадувала манірні слівця Емі, щоб здаватися зараз максимально ввічливою та невимушеною:
– Думаю, ми вже зустрічалися раніше з нагоди повернення Вами нашої кицьки, вельмишановний містере Лоренс. Ви живете у маєтку недалеко від нас.
– Так, я живу по сусідству з вами. Він підняв голову і щиро розсміявся – театральна манірність Джо здалася йому досить кумедною, коли він згадав, як вони весело базікали про крикет, коли він приніс тоді їхню кішку.
