– Здається, я вивихнула кісточку. Це все моъ високы пыдбори, один з них підвернувся і я спіткнулася. Мені так боляче, що я насилу можу стояти. Навіть не знаю, як я дійду додому, – сказала вона, похитуючись з боку в бік від болю.
– Я так і знала, що з цими дурними туфлями буде якась біда. Бідолашна Мег. Я бачу лише два варіанти: або ми наймаємо екіпаж, або залишаємося тут на ніч, – відповіла Джо, м'яко розтираючи постраждалу кісточку.
– Ні, екіпаж нам не по кишені. І де взагалі ми зараз знайдемо екіпаж, більшість гостей приїхала на своїх власних екіпажах, а до стайні йти далеко, та й выдправити нам туди нема кого.
– Я піду, – рішуче заявила Джо.
– Це виключено! Вже дев'ята година і на вулиці дуже темно. Залишитися тут до ранку теж не вийде, бо всі кімнати вже зайняті, у Саллі залишаються гостювати її подружки. Я посиджу тут і відпочину, поки не прийде Ганна, а там вже якось спробуємо доплентатись до нашого будинку.
– Я попрошу Лорі, він нам допоможе, – сказала Джо з полегшенням, коли в її голові раптом спалахнула ця ідея.
– Ні, благаю тебе, не треба! Нікому не кажи і нікого ні про що не проси. Краще принеси мені мої калоші з передпокою, а бальні туфлі поклади до наших речей. Танцювати я більше точно не буду, а коли закінчиться вечеря, визирай там Ганну.
– Всі вже йдуть на вечерю. Краще я посиджу тут з тобою.
– Не треба, сестричко, краще принеси мені кави. Я так втомилася, що навіть не можу поворухнутися!
Мег зручніше вмостилася на канапці, прикривши сукнею калоші, а Джо вирушила на пошуки кави. Після кількох невдалих спроб вона все ж відшукала їдальню, де знайшла старого містера Гардінера, який вирішив влаштувати собі невеликий перекус подалі від шумних гостей. Джо зніяковіло метнулася до столу, налила в чашку кави, яку одразу ж пролила собі на сукню, чим врівноважила пляму від пропалу на спині.
– Ну що ж я така незграбна! – вигукнула Джо, витираючи пляму від кави рукавичкою Мег.
– Дозвольте вам допомогти? – сказав доброзичливий голос. Джо озирнулася і побачила Лорі з чашкою кави в одній руці і тарілкою з кулькою морозива в іншій.
– Я хотіла віднести каву Мег, бо вона, бідолашна, дуже втомилася. Але хтось мене підштовхнув, і ось результат, – відповіла Джо, з сумом дивлячись на мокру пляму на спідниці та забруднену рукавичку, яка стала тепер насиченого кавового відтінку.
– Як прикро! А я якраз шукав вас, щоб запропонувати каву і морозиво. Тоді, може, віднесемо це вашій сестрі?
– О, дякую! Я відведу вас до неї. Вибачте, що не пропоную допомогти вам щось понести – боюся, як би знову щось не утнути.
Джо зайшла до кімнати перша. Лорі дбайливо присунув до кушетки маленький столик, поставив каву і морозиво для Мег, а потім ще приніс каву і порцію морозива для Джо. Він поводився, як справжній джентльмен, тож навіть вимоглива Мег назвала його «гарним хлопчиком».
Вони їли цукерки, сміялися і грали у лічилку разом з кількома іншими юними гостями, які теж зазирнули до кімнати відпочити. Мег навіть забула про біль у нозі, і коли на порозі кімнати з'явилася Ганна, вона різко схопилася з канапи привітати її, але тут же вхопилася за Джо, пискнувши від болю.
– Шшш! Ані слова! – прошепотіла Мег, побачивши тривогу в очах Ганни, а вголос додала, – Нічого страшного. Просто трохи забила кісточку, – і, кульгаючи, пішла нагору за пальто.
Ганна бурчала, Мег схлипувала від болю. Джо зрозуміла, що так діла не буде, і вирішила взяти справу в свої руки. Вона тихенько спустилася вниз і запитала у слуги, який проходив повз, чи може він організувати їм екіпаж. Однак це виявився не слуга, а офіціант, який гадки не мав, де знаходиться стоянка екіпажів. Джо вже готова були йти і просити допомоги у гостей, коли до неї підійшов Лорі, який став мимовільним свідком її розмови з офіціантом. Він запропонував підвезти їх на екіпажі свого діда, який якраз приїхав за ним.
