Нострадамус і Син - страница 18

в Україні приватизували, буцім-то, «народні» депутати. Це ті, що

були при владі в Українській РСР, а це були майже всі, буцім-то, комуністи. Чому «буцім-то»? Тому, що вони декларували одну ідеологію, а самі жили зовсім по іншій. І зараз таке відбувається. А наші, буцім-то, демократи з вкоріненною століттями рабською ідеологією, буцім-то, християн (Чому «буцім-то»? Тому, що вони теж декдарували і зараз декларують одну ідеологію, а самі жили і зараз живуть зовсім по іншій); так і лишились рабами своїх шлунків, своїх, тоб-то недоданих простим робітникам і пенсіонерам, грошей, своїх триповехових «хатинок», своїх лимузинів, своїх рабів. Бо, ще класики казали, – хто не може прожити без рабів – САМ РАБ.

Тільки не вздумайте мені справу пришити про зневагу до християн, бо так одшию…, що, як кажуть, «мало не покажется». Я САМ ХРИСТИЯНИН. А от дурнем, чи рабом, чи бидлом бути не бажаю.

Так от наші «демократи» пішли у них на поводу (бо з дитинства раби! і т. ін.). Я вже наводив деякі цитати з Нового Завіту. Бо раби завжди хочуть, щоб і у них були свої раби. З самих перших днів самостійності України в Парламенті ухвалювались такі закони, щоб у них, буцім-то, народних були побільше зарплати, побільше пенсії, побільше привелеїв. А це значить, що в суспільстві будуть люди (і їх буде багато), у яких будуть мінімальні зарплати на які неможливо створити сім’ю і її фінансово утримувати, і будуть люди пенсіонери з мінімальною пенсією, на яку не те що жити, а й виживати тяжко.

Старий анекдот до теми: (пробачте, що не знаю як слова пишуться)

Розмовляють дві подруги.

– Вчера на конец (наконец), (а може наконец на конец)

мужу отдалась.

– Как? По любви или за деньги?

– Конечно по любви, – разве его зарплата это деньги.

Тільки лінивий не називає себе елітою. І в їх не зовсім розумних головах не виниває думка, – якщо є категорія «еліти», то є і категорія «плебеїв (бидла)». І якщо є такі дві категорії, то рано, чи пізно між ними буде війна. Легка форма цієї війни, – це коли прийдуть з закаканими віниками і повімитають, буцімто, еліту з парламенту, з уряду, з президентської посади. А тяжку форму війни я покище нікому не бажаю.

Розкажу вам по секрету, шановні, недуже шановні і зовсім нешановні (в тому числі і вам Юлія Володимірівна Тимошенко і вам Віктор Ранішенароджений, він же Янукович) і всім кандидатам в «Главные» перероблений анекдот. Так би мовити, по секрету всьому світу. Пробачте мені, якщо можете, що розповідь російською мовою. Це для того, щоб у когось склалося враження, що це було не у нас.

В некотором царстве, в некотором государстве освобождалась (это условно «освобождалась» – свято место пусто не бывает)

должность «Главного». И одна женщина захотела в этом участвовать, правда, – не только она. Вот только я позабыл было ли это государство умных, либо полуумных, ну а ей очень хотелось, чтобы это было государство дураков.

Собрались претенденты (как в цирке): умные, полуумные и, конечно, дураки, – без них нигде не обходится. Создали конкурсную комиссию (ЦВК, Центральна Виборча Комісія называется) Впрочем, она постоянно «работает», вот только никто не знает, что же она постоянно «нарабатывает», хотя свои зарплаты получает регулярно, а это очень актуально, особенно во время кризиса. Председатель комиссии (в старом анекдоте это директор цирка), члены и членихи комиссии (комиссий) – они же простые зрители (все равно с закрытыми ли они, или с открытыми глазами) всех афер на избирательных участках (часть из них сами участвуют в этих аферах) ну и просто люди, – по полу-научному – электорат.