Спантеличений вигляд Трепчика-молодшого приніс баронові хвилину чистої радості.
– Ви ж збиралися знову відкрити «обитель героїв» для пожильців? Із завтрашнього ранку, якщо не помиляюся? То навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Я – ваш перший постоялець, добродію. Ви раді?
Замість радості на обличчі почесного члена Гільдії Готельєрів відбилося сум'яття. Але, слід віддати хазяїну належне, упорався з ним Трепчик напрочуд швидко.
– Ласкаво просимо, ваша світлосте! Залишитеся вельми, вельми задоволені!
– Не сумніваюся…
– Який номер бажаєте?
– Найкращий, звісно.
– До ваших послуг. Смію тільки зауважити, що на білій половині із завтрашнього дня ремонт…
– Мене влаштує чорна половина. Я не марновірний. Сподіваюся, ваші чорні е-е… клієнти не дотримуються крайнього аскетизму?
– Ні в якому разі! Суто між нами, номери Вечірньої Зорі істотно комфортабельніші… Будьте певні! Ось, прошу, запишіться в книзі…
Барон вмочив гусяче перо в чорнильницю.
– Апартаменти, де жили зниклі безвісти квестори, також зареєструйте на мене. Я сплачу повну вартість.
– Д-д-даруйте, як же це?.. Т-та що ж… – хазяїн раптом став заїкатися на кшталт камердинера.
– Аби чого не сталося. Ви добре зрозуміли, пане Трепчик? І всі – підкреслюю, всі ключі від цих кімнат повинні бути в мене.
– Зрозумів, ваша світлосте! Надам негайно!
– Дозвольте засвідчити вам свою повагу, ваша світлосте, – втрутився Терц. – Надзвичайно розумне рішення. І бездоганне з погляду відповідності букві закону. Як особа приватна, ви, звичайно… але, з іншого боку, як високопосадовець Всевидющого Приказу, маєте повне право… В інтересах слідства і збереження майна…
Балаканину стряпчого Конрад пропустив повз вуха, поволі починаючи звикати. Здивувало інше: хвилин зо дві крючок примудрився помовчати.
– Лише про одне насмілюся просити вашу світлість…
– Слухаю, – барон ледь підвів ліву брову.
– Коли інші пожильці з'являться, ви їм не розповідайте зайвого, добре? – Трепчик благально зазирнув у обличчя баронові знизу вгору, чим надовго здобув прихильність Конрада. – Віднадите народ, а я й так зазнав збитків понад усяку міру…
– Невже ви думаєте, пане, що я з першим ліпшим обговорюватиму питання, що стосуються моїх прямих службових обов'язків? Питання, що можуть порушити таємницю слідства?
Від тону обер-квізитора Трепчика мороз пробрав поза шкірою. Хазяїн навіть не встиг збагнути, що відповідь, власне, цілковито збігається з його сподіваннями. На щастя, саме в цей момент біля входу почувся шум. Двері розчахнулися, і в хол стрімголов влетів благовидний дідок, мало не впавши. Останньої миті він дивом устиг схопитися за край конторки, і лише завдяки цьому втримався на ногах. Капелюх і старомодна перука з «левиними» локонами впали на підлогу, і дідок миттю наступив на них черевиками, доволі-таки брудними.
Найбільше візитер нагадував професора з університету в провінції. Рум'яний і кругленький, як наливне яблучко; клинок сивої борідки, обличчя гладеньке, майже без зморшок. Завужений кафтан-жюстокор прикрашений на плечах пучками стрічок і підперезаний широким шарфом з торочками. Верхні стьобані штани, панталони з бантиками у два ряди. Старомодний франт у літах, приїхав до столиці витратити на задоволення певну суму – без зайвого шику, але й не дуже обмежуючи себе у засобах.
– Е-е… прошу пробачення, добродії. Моя клята незграбність… У вас зависокі поріжки, добродії. Скажіть, чи це готель «Притулок… м-м… героїв»? Здається, героїв, якщо я нічого не плутаю. Розумієте, я забув глянути на вивіску…
