Остап Вишня. Невеселе життя - страница 68



Отже, якщо справді в Березолі є таємний спіробітник ДПУ і саме ця артистка, то треба його негайно змінити, бо коли про це знає ОНИШКЕВИЧ, то безперечно знають і артисти Березоля, бо тільки від них має ці відомості ОНИШКЕВИЧ, як він передав мені та й мабуть і іншим своїм знайомим.

Публіка цікавиться дуже політичним становищем у Зах. Україні. Праві кола зовсім тепер не ховаються у приватних розмовах з тим, що політичне становище у Зах. Україні краще, ніж у нас, бо там, мовляв, українці мають волю. Можуть виступати, явно на зборах, у соймі, у пресі. «А в нас, цього нема»? – каже ЯКОВЛЕВ (курси українізації). ВАРЛАМ (ДВУ) теж заявляє, що в Зах. Україні можна вільно писати, виступати. А в нас – ні. Він покликується на кооперативну делегацію, що була в нас улітку, чи навесні. Ось його слова: «Уявіть собі, приїздить на Рад. Україну делегація, вертається до Галичини, робить там доповідь, хвалить більшовиків, і там їх не арештують, бо там воля слова. А в нас не можна нічого сказати, особливо українцеві».

Виступом ПАНАЇТ Істраті закордоном письменники Харківські обурені. Навіть ПОЛІЩУК каже, що ІСТРАТІ – наймит охранки, але в цьому обуренні можна почути й деяке вдоволення, мовляв, більшовики платять за пропаганду, яка обертається проти них (СЛІСАРЕНКО).

Невдоволеність почувається серед укр. письменників, що ДПУ не арештовало ПИЛЬНЯКА. Коли б це було на Україні – каже ВИШНЯ, то давно б арештували. А Москві можна все. Цю саму думку висловлює і МАР’ЯНОВ (Робіт. Газета Пролетар).

Витяг з протоколу показів Лебеденка
15 лютого 1930 р.

Із письменницьких кол знайомий з ВИШНЕЮ, МОМОНТОВИМ[6], КОЦЮБОЮ, ЧЕРНОВИМ та мало знайомий з Вал. ПОЛІЩУКОМ. Із вражінь, які я маю від різних розмов про письменство та письменників, які конкретизувати зараз не можна, тому що я їх перезабув, я роблю такий висновок. Письменників потрібно розбити на дві категорії, старшої генерації та молодшої генерації.

До старшої я відношу таких як, СЛІСАРЕНКО, МАМОНТІВ, ФІЛІПОВІЧ, РИЛЬСЬКИЙ, ВИШНЯ, частину Ваплітян як ЛЮБЧЕНКО, ПАНЧ та інші, які є безперечно типовими подорожніми Радвлади до певного часу, в силу об’єктивних умов. Це группа, яка своїм ідеологічним корінням, глибоко сидить в минулому, як в розумінні форми тематики так і певних письменницьких традіцій, їм не чужа романтично-народницька національна стихія.

Доказом цьому є те, як мені говорили, що у багатьох письменників, зокрема у СУСЮРИ9, є багато невиданих творів, які ідеологічно і по формі не відповідають сучасности, як зв’язані з минулим. До молодшої генерації я відношу тих письменників, які оформились за революційну добу, але які в своїй більшости є теж подорожники, але більше щирі тому, що не зв’язані з минулим.

Інформація з донесень секретного співробітника «Передерій»
13 березня 1930 р.

Перші вражіння присутніх на процесі «СВУ» не є характерними і цілком виявленими. Причина цьому та, що засідання суду занято заслуханням читання обвинувального висновку й широкий загал слухачів природня річ більший інтерес виявляє до допиту підсудних, аніж до самого акту. Проте це не значить, ніби слухач ставиться пасивно й не реагує. Мене цікавило ставлення різних груп слухачів. Перший день я мав собі за завдання встановити, звичайно в міру можливого, ставлення інтелігентської частини слухачів. Треба сказати, що тут мені трохи пощастило. Група осіб за професією українські письменники на чолі з ОСТАПОМ ВИШНЯ кількістю чолов. – 6–8 досить жваво ставилась до окремих місць обвинувального висновку, при чим голосів схвалюючих саму суть існування організації не було чути. Вражіння в мене склалось таке: серед цієї групи є безперечні прибічники ІВЧЕНКА (підсудного) доказом чого є вислів з таненням в голосі: «Ти диви, на останньому з’їзді в Київі (який саме з’їзд не названо) він виступав з такою палкою радянською промовою, а вийшло опинивсь на лаві підсудних». Надто рано, але вже почали пророкувати про можливий присуд. Остап ВИШНЯ кинув фразу: «Ну що ти їх звільнять, вони знов організуються» – жаль що поспішили т.т. письменники, треба було б чути останні свідчення підсудних, де кожен з них, даючи останнє слово висловлював абсолютно про протилежне.