Гільмар. Значить, ти все-таки вирішив узятися за цю залізницю?
Бернік. Розуміється.
Рерлун. Але торік, пане консул…
Бернік. То була інша річ. Тоді йшлося про приморську лінію…
Вігелан. А вона зовсім зайва, пане ад'юнкт. Адже в нас є пароплави…
Санстад. І, крім того, вона обійшлася б надто дорого…
Руммель. І йшла б просто врозріз з насущними інтересами міста.
Бернік. А найголовніше – не принесла б користі широким верствам населення. От чому я тоді й не погодився, і було прийнято проект внутрішньої лінії.
Гільмар. Так, але ця лінія не зачепить сусідні міста.
Бернік. Вона зачепить наше місто, любий Гільмаре, тому що ми проведемо до себе вітку.
Гільмар. Ах, так! Значить, новий задум.
Руммель. І задум чудовий – еге ж?
Рерлун. Гм!..
Вігелан. Не можна заперечувати, що саме провидіння ніби призначило цю місцевість для такої вітки.
Рерлун. Ви це серйозно говорите, пане Вігелан?
Бернік. Так, признаюся, я теж вбачаю ніби перст долі в тому, що я під час своєї весняної ділової поїздки випадково потрапив у долину, де мені раніше не доводилось бувати. І тут, наче блискавка, промайнула в мене думка: от де зручно провести до нас вітку. Я вирядив інженера на розвідку. І ось у мене вже всі попередні плани й кошториси, – все в порядку.
Бетті (все ще стоячи з іншими дамами в дверях тераси). Але як же це, любий Карстене, ти все приховував від нас?
Бернік. Дорога Бетті, вам би все-таки не зрозуміти справжню суть діла. А втім, я до сьогоднішнього дня нікому і словом про це не згадував. Але тепер настала рішуча хвилина; тепер час діяти відверто і енергійно. Нехай би мені навіть довелося ризикнути всім своїм майном, я все ж дійду до кінця.
Руммель. І ми з тобою, Берніку. Можеш розраховувати на нас.
Рерлун. Ви справді покладаєте такі великі надії на цю справу, панове?
Бернік. Ще б пак! Яким могутнім важелем це стане для піднесення всього нашого суспільства! Подумайте тільки, які лісові угіддя стануть доступні, які багаті рудники відкриються для розробки! А гірські річки з незліченними водоспадами? Яке широке поле для фабричної діяльності!
Рерлун. І вас не турбує, що жваві стосунки з зіпсованим зовнішнім світом…
Бернік. Будьте спокійні, пане ад'юнкт. Наше роботяще містечко, хвалити Бога, утвердилося тепер на митних моральних підвалинах. Ми всі докладали зусиль до оздоровлення ґрунту, якщо можна так висловитись, і так будемо продовжувати, кожний у своїй сфері. Ви, пане ад'юнкт, продовжуйте вашу плідну діяльність у школі й сім'ї, ми, люди практичного життя, зміцнюватимемо суспільство, підносячи в міру можливості добробут широких верств населення, а наше жіноцтво, – прошу вас сюди, ближче, добродійки, вам слід це послухати, – наше жіноцтво, скажу я, наші дружини й дочки нехай продовжують невтомно служити справі добродійності і бути взагалі підтримкою і втіхою для своїх близьких, як моя дорога Бетті і Марта для мене з Улафом. (Оглядаючись.) А де ж Улаф?
Бетті. Ах, зараз канікули, його й не втримаєш дома.
Бернік. Ну, значить, знов утік на пристань! Побачиш, він не вгамується, поки не скоїться якесь лихо.
Гільмар. Ото!.. Трохи погратися зі стихіями…
Фру Руммель. Як це мило з вашого боку, пане Бернік, що ви такі віддані своїй сім'ї!
Бернік. Так, адже сім'я – це ядро суспільства. Хороша сім'я, чесні, вірні друзі, маленьке, тісне коло, куди не можуть вторгнутись ніякі шкідливі елементи…
Управитель Крап входить з правого боку з листами й газетами.
