Симфонія почуттів - страница 10

Купивши по морозиву, хлопці з щирим захопленням стежили за супервинищувачем СУ-27, що демонстрував фігури вищого пілотажу. Із завмиранням серця Олексій дивився як він виконував «кобру», сміливо опускався вниз. Всі були в захопленні – сміялися, аплодували. І раптом літак, перекинувшись у повітрі, полетів на натовп людей. Пролунав страшний вибух, хмари вогню і диму сягнули небес… У перші секунди Олексій не міг нічого збагнути. Вогонь котився у тому напрямку, куди пішла Яринка з батьками. Охоплений жахом і страшним розпачем, він побіг летовищем. Звідусіль доносилися зойки, крики, стогони.

– Туди не можна, – перекрили дорогу військові.

– Пустіть, там Яринка, тато, тьотя Іра.

Олексій проривається і біжить летовищем крізь плачі і крики людей. Навколо мертві і поранені, рештки тіл – ноги, руки, голова дівчинки.

– Тату, Яринко…! – уже кричить він і не чує свого голосу.

– Мамо, мамочко, допоможи, щоб вони не загинули.

І раптом хлопець бачить їх, ідуть просто до нього. У батька закривавлене чоло, кров стікає по лиці. Він несе Яринку, на обличчі якої ані кровинки. З диким розпачем Олексій обхопив руками свою коротко стрижену голову.

– Лесику, дитинко, – тьотя Іра обнімає його і цілує в лице.

– Яринка… – Олексій плаче вголос.

– Синку, вона жива, – батько закривавленим чолом притулився до сина.

А назустріч біжать і біжать люди…

Додому прийшов пізно ввечері. Його зустріла моторошна тиша. Несподівано задзвонив телефон. Це телефонувала з села Яринчина бабуся.

– Як ви там, чи не сталося з вами біди? – запитала з тривогою в голосі.

– Ми були на летовищі. Там вибухнув літак. У Яринки струс мозку і перелом ноги, тато також травмований, тьотя Іра залишилась з ними у лікарні, – розповідав Олексій.

– Боженьку, горенько яке! Я вже три години до вас телефоную. Ввімкнула телевізор. а там… Лесику, я все бачила. Горенько велике, непоправне. Дякую Господу, що ви живі залишились, рідненькі мої.

Вона плакала і ще довго говорила крізь сльози.

Попрощавшись з бабусею, ввімкнув телевізор. Знову побачив злощасного літака-убивцю, що, перетворившись на величезний палаючий смолоскип, покотився на людей у тому напрямку, куди пішли тато з Яринкою і тьотею Ірою. Страх вкотре почав холодом підповзати до грудей і Олексій вимкнув телевізор.

Раз по раз дзвонив телефон, знайомі і друзі цікавились долею їхньої родини. Заслонив шторами вікна і тиша стала ще моторошнішою. Вона загрозливо проглядала з усіх куточків оселі, заповнювала простір, вповзала в душу і перетворювалась у страшну нудьгу. Він зайшов до своєї кімнати, але нудьга була такою нестерпною, як тоді, коли повернувся з похорону матері. Посидівши кілька хвилин, зайшов до Яринчиної кімнати. Ляльки, які Яринка порозкладала на своєму ліжку, дивилися на Олексія скляними очима і він знову виразно уявив голівку тієї дівчинки, яку бачив на летовищі. Вимкнув світло і зайшов до кімнати, в якій жили батько з тьотею Ірою. Побачивши на дивані білу батькову сорочку, занурився в неї обличчям.

– Вони ж могли всі…

Знову задзвонив телефон. Це була тьотя Іра.

– Олексію, в холодильнику є котлети, борщ, картопля. Розігрій собі і поїж.

– Добре, – відповів стримано, хоча знав, що їсти не буде. – Як ви там?

– Татові почистили і позашивали рани, Яринці також зробили операцію, вона спить. Не хвилюйся, все буде добре.

– Пробачте мені, – промовив тихо.

– Лесику, ми всі тебе дуже любимо, – раптом заплакала тьотя Іра.