Синдром зародка - страница 3

Ліза, звичайно, здогадувалася про причини такої пильної уваги, особливо коли він, спостерігаючи за метаморфозами її обличчя, дурнів на очах. Натискав не ті клавіші, плутав регістри і клав у чай стільки цукру, що рідина починала переливатися через край.

Ліза воліла всього цього не помічати, щоб не ускладнювати. А сама безсоромно використовувала доброго хлопця то на підсобних роботах, то для походу в кіно або прогулянки в парку. Але в душі…

Ах, що там говорити, Юра був птахом не її польоту. Мріючи про космонавта або підкорювача глибин, Ліза продовжувала шукати журавля у небі.

Знайшла. Серед живописців. Але під час пам'ятного відвідування російської столиці цей журавель так явно змінив оперення, що у відносинах зі звичайним програмістом відбулося помітне зрушення.

«Егоїстка», – скажете ви.

«Егоїстка ти, Ліза!» – сказала я, коли дізналася про вже заплановане весілля і все, що передувало цьому рішенню.

Він стояв на пероні з букетом маленьких червоних хризантем. Ну, хто міг проти цього встояти?! Тим більше що все так жахливо складалося в мрячній Москві.

Ліза зволікала, втягувала голову в плечі і, немов равлик, повзла по тісному вагону, навмисне пропускаючи пасажирів вперед і намагаючись відстрочити зустріч.

Вона відчула, як всередині зашкрябали мерзенні монстри, подібні лангольєрам, створеним уявою Стівена Кінга. Хтось інтелігентно називає їх внутрішнім голосом або другим «я». У Лізі ворушилися саме лангольєри.

Звичайно, Юра не міг знати, що з нею сталося у Москві. Але їй-то від цього не легше. «Немає жодного сумніву, що Бог створив пустелю для того, щоб ми вміли посміхатися деревам…» – старанно втішала вона себе, перефразовуючи улюбленого автора.

Побачивши у вікно бордові головки хризантем і збентежену посмішку Юри, який нічого не підозрював, замружившись від сяючого по-літньому сонця, прихильниця «Алхіміка» вийшла з вагона і, немов гірку мікстуру, одним ковтком вдихнула принадність київського бабиного літа. А тоді рішуче заткнула рота своїм лангольєрам.

На її обличчя впала з неба сонячна усмішка, і нахаба ткнулася носом в чоловіче плече, щоб заховати там всю правду про своє падіння. Юра обережно обняв її. Немає сумнівів, він саме той, хто був їй потрібен!

Десь глибоко в шлунку ворухнулися муки совісті… Але Лізка ковтнула ще трохи сонячного повітря і подумала: «Він класний».

– У тебе все гаразд? – співчутливо запитав між тим хлопець, дбайливо заглядаючи їй в очі.

Минуло два місяці, вони одружилися. А потім поїхали в Саратов. І Ліза на якийсь час абсолютно випала з поля мого зору.

Об'явилася подруга тільки через півроку. Вона дихала радісно в трубку, повідомивши, що у неї народилася донька Вікторія.

– Вікторія – це означає перемога! – репетувала вона мені у вухо, ніби я могла цього не знати.

Вона, здавалося, була щаслива від цієї своєї перемоги: тараторила без угаву, шуміла, ковтала слова, немов поспішала на поїзд.

Потім пропала ще на рік, подорожуючи на своєму батискафі заплутаним фарватером життя.

Аж раптом якраз перед Різдвом знову виринула з часу і простору і стримано оголосила про нову свою перемогу: «Я народила хлопчика!»

Цього разу подруга більше мовчала, задавала питання і слухала.

Навіщо люди знайомляться? Чоловіки і жінки, я маю на увазі.

Ні, ну, звичайно, зрозуміло для чого… Сексуальний потяг, тяжіння протилежностей, поклик природи, прагнення до продовження роду.