…День – ніч, ніч – день, день – ніч: у переливах сонцесяйності благословень і темряви прокльонів замкнулось видноколо, здавалося байдужих, змигів Ока-Неба, що, як і за часів прощання з Авелем, все незворушно споглядає, як по обличчях сполотнілих віків кривавою гримасою відчаю, страху й ненависті пробігає судома, просякнутої димом жертвоприношень, стежки, мета якої від віків – Голгофа. Залізний поступ плоті, зґвалтованої замахом на слово, залізний крок, гартований на сходах клятвопереступів – і плутається під ногами зужитий, непотрібний світ, який кожен із безсмертних приміряв на себе, неначе чисту передсмертну сорочку – стежка… Дехто із всемогутніх повелівав розпочинати безсмертя від брунькування березневої наснаги, метою якої, врешті, виявлявся – листопад; дехто із слуг Великої Матері проповідував початок шляху від зерня першого цілунку, метою якого, врешті виявлялось – тління; і кожен з провісників справедливості проголошував початком шляху подзвін розірваних кайданів, метою якого, врешті, виявлялась – безвихідь помсти: ніколи і нікому не оминути стежки, уплетеної кривавим струмком у вінок тернових літ, мета яких – Голгофа… Якщо ж твоя молитва глибиною в твоє життя, тоді і смерть твоя – лише цілунок вічності, який спрозорить твоє тіло до невидимості нетлінних слів: вростайте ж, здійняті до Бога, руки, корінням молитов вростайте в небо – плоди нетлінних слів хай пожинає вічність…
Розплющивши очі й підвівшись із колін, Сергій вже розумів загальну композиційно-колористичну побудову майбутнього розпису. Центральне, головне місце, місце, найбільш вигідне щодо можливості його спостереження з любої точки храмового простору, найвигідніше місце щодо освітленості буде займати смерть і воскресіння Господнє, Голгофа – ця центральна точка в історії людства, від якої бере початок не лише нове літочислення, а й цілком нове світобачення, основа якого полягає в перевазі божественного над тваринним в людині.
В колористичному плані це центральне місце розпису буде також виділене найбільш світлою, чистою, прозорою, осяйною гаммою – кольорів сонцесяйної ранкової травневої заграви. Чим нижче ж опускатиметься погляд глядача від цього центрального фокусу розпису, який відразу ж буде приковувати увагу, тим похмуріші, темніші, зловісніші тони будуть розповідати про ту язичницьку криваву стежку людства до Голгофи – в композиційному плані це будуть, в основному, сцени із Старого Заповіту від початку світотворення й гріхопадіння людини аж до появи Христа, що символізуватиме вселюдське сходження від панування тваринних інстинктів до розуміння Божих заповідей; вище ж у світлосяйніших тонах будуть зображені сцени з Нового Заповіту, діяння апостолів, євхаристія, й тут же будуть сцени з давньоукраїнської історії християнізації – діяння княгині Ольги, хрещення України-Русі Володимиром…
І так буде кожного разу: як тільки відвідувач буде входити до храму, його увагу мимовільно буде приковувати Воскресіння Господнє; далі погляд буде поволі спускатися, неначе в пекло, в сутеніючі нетрі дохристиянського гріховного шляху; а потім знову, вже бажаючи розрадити й розвіяти похмурі відчуття, погляд буде повертатися до найсвітлішого Воскресіння, вже на новому рівні, з новим відчуттям радості від нового усвідомлення величі Благої Вісті…
Звичайно, це буде дещо незвичне, може навіть трохи не канонічне виконання розпису, але ж головне – не рабське дотримання формальних норм, а духовний вплив на свідомість людини, й отець Михайло, як ніхто, повинен розуміти це, не повинне це викликати нерозуміння й з боку ново-відродженої, неначе воскреслої з історичного небуття Української Церкви – Київського Патріархату, Церкви, для якої вже не повинно бути наріжним каменем достеменне дотримання формальних застиглих канонів великодержавного імперського залізобетонного духу, одним з головних завдань якого було зацементування різноплемінності загарбаних народів в одну вірнопіддану масу, перетворення людини на слухняний гвинтик в імперському великодержавному механізмі для зручності світських властей, яким і слугувала імперська церква, перетворившись в один із інститутів тієї ж самої світської влади.
