Загадки iсторiї. Дитяча енциклопедія - страница 10

Він писав дуже швидко, не піклуючись про красу почерку. Переписувачі розберуть! Але його описки виявилися важливим доказом для джерелознавця. Таку недбалість не міг собі дозволити переписувач, якби він перебілював рукопис з царського зразка.

З того очевидного факту, що дописування й виправлення були внесені в текст у процесі читання, а також з факту недбалості письма можна було виснувати, що вони були зроблені власноручно редактором Літописного зводу. Почерк дописувань був, таким чином, почерком Івана Грозного.

Невелика за розміром грамота виявилася останнім передсмертним листом Івана Грозного в Кирило-Білозерський монастир. Лист цей був звернений до всієї монастирської братії, навіть до «крилошан», тобто до прикутих до ліжка старців.

«Ног ваших касаясь, князь великий Иван Васильевич челом бьет», – принижено писав ченцям хворий Іван Грозний. Він просив їх молитися про звільнення від «смертной болезни» і повернення здоров’я, про дарування відпущення гріхів «моему окаянству». Благав пробачити його, якщо він у чому-небудь перед ними винен, і, у свою чергу, прощав їхні провини. Наприкінці листа перелічувалося, скільки милостині послав цар ігумену і ченцям, та «на корм», та «за ворота» жебракам, та «на масло», щоб довше горіли лампади.

Сторінка з передсмертної грамоти Івана Грозного. На грамоті можна помітити відбиток каблучки

«А сю есьми грамоту запечатал своим перстнем», – говорилося в останньому рядку.

Зміст цього передсмертного листа Івана Грозного з невеликими пропусками був давно відомий за списком XVII століття, що зберігся в бібліотеці давнього новгородського Софійського собору. Але на виявленій у зібранні рукописів Ленінградської Публічної бібліотеки грамоті були помарки, а на звороті її виразно відбилася печатка царського персня, що ним прикладався Іван Грозний в особливо важливих випадках до своїх особистих листів.

Почерк, печатка і зміст листа – все це свідчило, що грамота була написана Грозним власноруч. Зрозуміло, що жоден дяк чи переписувач не насмілився б подати царю грамоту з помарками.

Видно було, що Іван Грозний писав свою останню грамоту поспіхом. Покаянний характер листа пояснює, чому він не став диктувати його дяку і навіть не дав переписувати набіло. Спеціальною припискою про те, що він сам запечатав грамоту своїм перснем, цар, замість дяка, завіряв її достовірність.

Ретельне вивчення приписок, окремих вставок, помилок, закреслювань допомогло відтворити до найменших подробиць весь процес роботи Грозного над підготовкою історії свого царювання.

У 1419 році до нашої ери на єгипетський престол вступає фараон Аменхотеп IV, зовсім ще молода людина, чия зовнішність як того, так і більш пізнього часу свідчила про його інтелект і чутливість і аж ніяк не виявляла мужнього борця і реформатора. Проте саме він і в надзвичайно короткий термін ламає багатовікову релігійну традицію, пов’язану з культом верховного бога Амона, створює новий державний культ Атона – сонячного диска, залишає колишню столицю, Фіви, і будує нову – грандіозне місто Ахетатон. Він відмовляється і від свого колишнього імені Аменхотеп – «Амон задоволений», і називає себе Ехнатон – «Корисний Атону». Ці неабиякі реформи він здійснив за якихось шість років.

На дванадцятому році правління фараон забороняє вживання слів «бог» і «боги» (вони у свідомості людей пов’язані з колишніми культами) на тій підставі, що світом володарює одне лише Сонце, яке ми бачимо як диск, а Єгиптом і суміжними країнами править його ім’ям владика Ехнатон.