Ось її зміст.
Діялось це давно. Жителі села Гірники тільки розпочинали освоєння мальовничих просторів поліського краю. Безкраї пахучі луки, густі зелені ліси збирали поліщуків.
День за днем сходило і знову ховалося сонце, роса прозорими слізьми лягала на землю і безслідно зникала, час спливав тихою рікою. Невдовзі на чудових просторах виростало село, в якому вирувало землеробське життя.
Та з часом завітала у райський куточок посуха. Хвороби, недорід помандрували селом.
Поширилися чутки про невідому нікому з тутешніх жителів дівчину, яка нібито щоночі з'являється біля невеличкої водойми за селом і запалює там багаття.
Ніхто з людей не зустрічався з незнайомкою очі в очі, але про її красу знали всі. Та що краса, коли саме ту дівчину жителі вважали винуватицею усіх своїх нещасть. ЇЇ таємничість і врода навіювали на людей страх. І лише один юнак на прізвисько Жич, що був сином місцевого коваля, вірив у безневинність красуні, а причиною усіх бід вважав безжалісне ставлення своїх односельців до багатств природи. Проте ніхто Жича не слухав.
Дзвінкою мелодією хлюпотіла вода у ставку, а грайливі сонячні промені купалися в ній, мов маленькі діти. Тут, серед цієї краси на березі сиділи, обнявшись, Жич і Рада – та сама чарівна незнайомка. Міцно кохали вони одне одного, а їні зустрічі нагадували казку, яка щодня переписувалася знов і знов. Жич палко цілував Раду і, здавалося, що й саме небо у цей час яснішало. Та недовго тривало неземне щастя.
