– Тихі-і-ше, – протяжно по-зміїному прошипіла Білогрива.
Той, до кого вона зверталася, продовжував розхитувати гілляку прямісінько над обличчям дівчини і видавати звуки, що неприємно врізалися у слух, наче заточували лезо на камені. Прибульця маскували кошлаті повзучі стебла ліан, густа деревна крона і темрява. Судячи з того, як тремтіла під ним опора, розміри цієї істоти переважали котячі. Після чергової хвилі іскристого пилу освітлена темрява оголила масивні кігтисті лапи, що гнучко обіймали обідраний шмат кори. Доки світляки наповнювали стривожену тишу золотистим дзвоном, Гелена вирішила не мовчати.
– Втягуй кігті нарешті! – в її голосі наростало напруження. – Аскет не оцінить твоїх зусиль, Синій.
– І тобі доброї ночі, любко темряви, – а голос літуна звучав, як шелест вітру.
– Не час для церемоній і не місце. Приніс, що я просила?
– Вари з мене воду, Гел, але дай спершу пояснити…
– Он воно.. як, – Білогрива не давала йому цієї можливості. – Пояснення, яке задовольнить мені розум, малу не врятують, Синій. Цей факт додасть функції ще одного.., або кількох. Ти не винен, що складеться все по-іншому.
– Ти знаєш… Як ти це можеш знати? – недовірливо косився крилань.
– Кожному своє, ящірко. Хтось бачить світ згори, а дехто – з нутра. Кажи вже!
– Нема.. гордонітного кар’єру більше. І це не тиха вода підійшла з глибин землі. Не знаю, як це пояснити, але хвилі.., вони завихряються: фонтанує так, немов океан виливається із прірви. Згори це нагадує виверження отрути. Нова вода.., воно ні на що не схоже – жовта ядуча піна із чорними острівцями блискучої плівки і щось сріблясте у ній, наче живе…
– Значить, молодший брат підняв голову? – перепитала зеленоока.
– На власні очі бачив. Темне озеро уже охрестили Зміїним шляхом. Знаєш, що це означає?
– Рвати кігтями твою підстилку…
– Що?
– Що таке звіра викурювати з його нори, знаєш?
– А то.. Ці тварюки, хоч і безкрилі, отрути не пошкодують своїй рідні..
– Гадаєш, це назріває війна?
– Що ж іще? Із такою чисельністю вгості не ходять. Світлокрилі вже оголосили евакуацію.
– Мокрий час – вдалий вибір для нападу. Але ви з братами помиляєтесь.. Справжня війна – не ця. Чорна хвиля виросла у дуже особливий спосіб. Видовище – для відведення очей, – велика кішка замружилась, схиливши голову набік. Кілька секунд її заплющені очі свердлили темний, нікому невіданий простір.
– І ти, як завжди, більшого не скажеш.. Звичайно, це не моя справа.., – прибулець зрушив паузу, – і все ж… я б радив повертати до Геолії.
– Від наших дій мало що тепер залежить. Ти правильно сказав: це не твоя справа, але незворотні зміни торкнуться усіх химер Знайдення і не тільки його, – Гелена явно щось обдумувала і несвідомо нанизувала на випущені кігті світляків, що повзали скрізь і всюди.
Обоє деякий час мовчали, дивлячись, як шукають захисту уві сні Евині руки. Білогрива тим часом зиркала поміж гіллям, вишукуючи місце, щоб забратися чим вище. Примітивши місце, подерлася догори, щоб краще роздивитися Синьокрила.
– Скільки тебе знаю, Синій, ніяк не можу звикнути до твоєї мінливої подоби, – Гелена з цікавістю розглядала старого і водночас нового Синьокрила. – Як часто ти скидаєш шкуру?
– Про зміни хто б казав, сама живеш за першим сонцем. У Зміїному каньйоні спека така, що мізки плавляться, не те що тріскає луска.
– Постережеш її, доки мене не буде? – стріпнула вухами напівкровка.
