Епоха слави і надії - страница 32

Лангре нічого не сказав, оскільки і сам не знав відповіді. Він довгі роки пропрацював в поліції і вже давно зрозумів, що іноді вчинки людей неможливо пояснити, логіка кожного індивідуальна. Вирішив ще трохи озирнутися, він піднявся з крісла і вийшов в просторий коридор. Над дверима однієї з кімнат помітив ікони – Матері Марії і її Сина Ісуса. Будучи істинно віруючим, Лангре намацав під сорочкою невеликий дерев'яний хрестик, потягнув за мотузочок і, діставши його назовні, прошепотів коротку молитву, після чого приклав хрестик до губ. Впершись плечем на стіну, Стажер із задумливим виглядом спостерігав за тим, що відбувається. Сам він молитися не став, хоча теж вірив у Бога.

– Адже Бог є всюди, вірно? – Вдивляючись в обличчя святих, запитав Стажер.

– Так. Принаймні, я так вважаю, – відповів Лангре, продовжуючи стискати в руці хрестик.

– Виходить, можна молитися де завгодно, а не в якомусь певному місці?

– Звичайно. Чом би і ні? Будь – яка молитва хороша і кожна важлива для Бога, – впевнено відповів Лангре. За роки служби в поліції його віра лише зміцнила, молитви допомагали йому пережити всі ті жахи, з якими доводилося стикатися. Він справно ходив у церкву по неділях, робив пожертвування і, в разі потреби, сповідався.

– Навіщо тоді ходити в церкву? – Продовжував гнути свою лінію Стажер. – Невже не можна просто помолитися вдома? Цього недостатньо? Адже, як мовиться, Бог є в душі кожного.

– Будь – яка молитва похвальна і корисна. Домашню молитву можна порівняти з плаванням в човні. Але коли на морі шторм і хвилі, гребти самостійно дуже складно. В такому разі тебе чекатиме церква, вона допоможе. Молитва в ній подібна до ходіння на кораблі, який здатний перенести навіть дев'ятибальний шторм і привести тебе до призначеної мети.

– Цілі легіони церковних служителів, вивчивши всього одну книгу – Біблію, посилаючись лише на неї і не маючи ніяких особливих знань і умінь, безбідно живуть на пожертвування щиро віруючих прихожан! – Обурено вигукнув Стажер, він був у корені не згоден з Лангре, який вважав, що церква потрібна, і що вона допомагає. – Вони не приносять суспільству ніякої користі! Тільки спотворюють свідомість мільйонів людей сумнівними міфами.

Лангре не став продовжувати суперечку. Тільки похитав головою, сумно посміхнувся чомусь і повернувся у вітальню. Картина, що висіла над диваном, з рептилоїдом ніяк не давала йому спокою. Здавалося, ніби той спостерігав за ним, випробовував, зчитував думки і емоції.

– Як би то не було, – нарешті подав голос Лангре, – гадаю, насувається буря, і пора нам до неї готуватися, – він подивився на Стажера, що раптом похмурнів. – Помічав колись, що замогильним життям цікавляться саме ті, хто не знає, що робити з цим? Їм потрібне ще одне життя, яке тривало б вічно.

– Так життя після смерті все ж є? Чи ні? Як думаєте? – Вигнув брови Стажер.

– Головне питання в іншому, – Лангре звичним жестом вивудив з кишені пачку цигарок. – Чи є життя до смерті?

– В будь – якому випадку так, я теж помічав, що люди, що "заробляють собі на квиток у рай", найчастіше не цінують життя, яке їм дано тут і зараз, – кивнув Стажер. – Чомусь у християн є неправдиве переконання в тому, що страждання цього життя приведуть їх на небеса в наступному. Я ж вважаю, що якщо людина вибирає дорогу страждань, вона вже не зможе жити інакше, не зуміє насолодитися благами за райськими вратами.