Епоха слави і надії - страница 80

Із старенького, бувалого телевізора пролунав схвильований голос ведучої : "Європейський середземноморський сейсмологічний центр повідомляє: У районі Іспано – Французького кордону стався землетрус магнітудою в чотири цілих чотири десятих бала. Підземні поштовхи зафіксовані з двокілометрової глибини. Епіцентр знаходився в тринадцяти кілометрах на захід від іспанського міста Сео-де-Уршель, у Каталонії і в двадцяти п'яти кілометрах на південний захід від столиці Андори – Андора-ла-Велья. Про руйнування і потерпілих інформації поки немає".

– Я бачив його, – перебив диктора із телевізора Стажер. – Ісаакіївський собор. Цього року в червні, я їздив до Пітера, подивитися на білі ночі. В минулий приїзд у мене було мало часу, тому вдалося побачити тільки здалека. Але цього року вирішив, що обов'язково повинен розглянути ближче це диво архітектури. Перше враження… – Стажер задумливо стиснув губи, підбираючи слова. – Він просто неймовірних розмірів, справжній гігант. І виглядає, як деяке чудо світу, або плід роботи античних архітекторів, що в принципі одне й те саме, – Стефан пройшовся по кабінету, зупинився біля столу і взяв одну з фотографій з собором на задньому фоні. – Я тоді ще згадав, що читав десь про роздуми любителів альтернативної історії. Нібито собор був побудований у більш ранні часи, ніж вважається, мало не римлянами. Коли я побачив його на власні очі, зрозумів, чому ці фантазери так до нього прикипіли, – Стажер повернув фотографію на місце і взяв наступну.

– Він і дійсно вражає уяву. До речі, по фотографіях це не передається. Можна скільки завгодно дивитися на знімки, але тих самих почуттів не відчуєш. А коли заходиш в середину, ніби потрапляєш в інший світ. Там можна помітити і частину його історії – шрами війни, вставки в колонах замість вибитих снарядами шматків. Єдине, що зіпсувало враження – ціна входу в музей. Все ж п'ять євро досить серйозна сума для студента, але воно того коштувало.

В білі ночі там досить гарно, в блідому світлі він здається чимось містичним, потойбічним. Мені попався досить непоганий екскурсовод, – Стефан сперся ліктем на стіл, схрестив руки на грудях. – Від нього я дізнався, що в роки Великої Вітчизняної війни підвали храму служили сховищем для творів мистецтва, які везли туди з всіх палаців і музеїв. Для маскування куполи перефарбували в сірий колір, щоб уникнути бомбардувань, але ж не все вдалося.

Закладений в тисяча вісімсот дев'ятнадцятому році собор завершили тільки в п'ятдесят восьмому, але і після освячення, храм постійно потребував ремонту і доопрацювання, будівельні ліси ще довгі роки стояли не розібраними. Неймовірно тривале будівництво собору, не могло не породити масу домислів і чуток, всім здавалося, що в цьому довгобуді є щось таємниче, як в покривалі, яке Пенелопа ткала для Одісея і потайки розпускала. В результаті народилася легенда про те, що доки стоять риштування – керуватиме династія Романових.

Сходилося і те, що кошти на всі доробки виділяла Царська скарбниця. Остаточно ліси з Ісаківського собору вперше зняли в тисяча дев'ятсот шістнадцятому, за рік до зречення престолу російського імператора Миколи Другого.

– Треба ж, – здивовано гмикнув Лангре.

– Процес обробки Ісаакіївського собору був складним: особливо важко давалося золочення куполів, на обробку яких пішло сто кілограмів золота. Невід'ємною частиною золочення куполів була ртуть, від її отруйних випарів загинуло близько шістидесяти майстрів, – Стажер похитав головою, ніби жаліючи людей, що поклали свої душі в ім'я мистецтва. – Будівництво затягнулося майже на сорок років, що породило чутки про деяке пророцтво, яке архітектор отримав від ясновидця. Нібито чаклун напророкував йому, що він помре, як тільки добудує собор.