– Облиш мене, годі… – простогнав Сатана, і Найвищий, висвітливши Божим Оком найтемніші закутки Диявольської душі, відпустив його до часу…
Зненацька прокинувся хлопчик і безтурботно засміявся: Люцифер загіпнотизував його проти болю і страху.
– Что ты хочешь, Дима?
– Яйцо киндера, чипсы, колу! Можно сигаретку, курить охота, – весело відповів хлопчик і зніяковів, – две сигаретки и два киндера, Сашка за углом ждет!
Люцифер вручив йому кілька стодоларових банкнот.
– Баксы?! Да ты что, дядя, их же заберут! – збуджено закричав малий.
– Ты прав, – і Сатана покликав офіціанта, поміняв у нього долари на гривні, віддав гроші дитині. – Беги!
– Спаси тебя Господи, дядя! Здесь же куча бабок, хватит на сто лет!
Саме не своє від радощів, підстрибуючи, хлоп’я побігло назустріч своїй смерті, назустріч тому клятому «Ягуару» з п’яним циганським бароном за кермом.
– Синку, можна я кину коло тебе свої старі кості?
Сивий маленький дідок виріс перед Сатаною раптом, як гриб після дощу.
– Кидайте, батьку! – люб’язно відгукнувся Сатана.
– Хочу пивка, а пити один не люблю, – у вуса посміхнувся дідок.
Люцифер пильно поглянув на старого: помре післязавтра, а хтось поцупив його гроші, що він заощадив на похорон.
– Заморився! – дідок упав на стілець, тремтячими руками дістав пом’яту хустинку, витер спітніле чоло. – Набігався я по тим фікусам, хай їм чорт! А їх і сліду нема, старий я дурак!
– Ви були в якихсь офісах, батьку? – здогадався Сатана. – Куди Ви вклали гроші? Хто Вас обдурив?
– Я по жизні обдурений, синку! Сначала дурили комуністи, а зараз до них стільки всякої сволочі добавилося, що й не розбереш! – і старий у розпачі махнув рукою.
– Хто конкретно обдурив Вас останнього разу? – запитав Сатана, бо дідок щось погано «читався».
– Гадіна якась, не то ящірка, не то гадюка… Знаєш, синку, вся у таких жовтих пятнах… Як же її в біса? Обіщали пишний похорон оформить!
– «Саламандра»?
– О!
– Гадаю, ті, що Вас пограбували уже за кордоном, та дістати їх можна!
– Та хто ж їх дістане? Хіба у нас діє закон, чи справедливість?!
Люцифер замовив ще пива.
– Пийте, батьку! – підсунув кухоль до старого.
– Дякую, синку. Люди стали, як собаки! Нікому ні до кого нема діла! Кажеш, їх можна дістати? Якби ж то! – зі смутком промовив дідок і відпив пива.
– Сатана дістане, він вище людських законів.
– Послухай, синку, якщо він їх дістане, я буду молитися на нього, як на Бога!
– Невже, батьку? – приємно вразився Сатана і на мить загіпнотизував дідка, вклав у його кишеню гроші і офіційно промовив – «Саламандра» возвращает Вам, Бойко Иван Иванович, деньги с процентами!
Ні за яких інших обставин старий не взяв би у Сатани грошей.
Раптом дідок здригнувся, прокинувся від гіпнозу, з задоволенням поплескав себе по кишені сорочки, посміхнувся:
– Таки повернули мені гроші антихристи! Похоже, злякалися Сатани! Пора мені, синку, бо ще спізнюся на автобус. Бувай!
– Щасти Вам, батьку!
Старий підвівся, пішов. Люцифер зітхнув: як не крути, а Зона є Зона, без вибриків благодійності ніяк… Хоча, Фобос діє навпаки: збирає по Землі гроші, байдуже де. Він грабує у Зоні, в Америці, у Західній Європі, деінде. Просто задля розваги.
Фобос, Вищий Чорний Янгол, не страждав від мук сумління, бо не мав його. Він вивчав Всесвіт, відкривав нові закони буття, робив те, що хотів, не зважаючи ні на кого і ні на що. Лише Творець вносив у його діяльність корективи.
