– Син мій. Загинув. Дуже давно загинув. Вас ще навіть у планах не було, а він вже загинув, – Джо.
– Що сталося? – я.
– Це була звичайна сонячна середа, і я, як і зазвичай, відвіз сина до школи. Дружина пішла на роботу, а я пішов у місто, шукати нові товари. Все здавалося таким живим та буденним, поки одна знайома не підбігла до мене зі щирим хвилюванням на обличчі. Я не розумів про що вона говорить, доки не почув, що мій син потрапив під машину біля школи, його відвезли в лікарню в критичному стані. Ми з дружиною одразу поїхали туди, де у коридорах зіткнулися з метушнею та напруженими лікарями, які бігали повз нас. Ніхто не міг дати нам чіткої відповіді: де зараз наш син і як він себе почуває? Дружина забігла у реанімацію, її стримували лікарі, але коли вона побачила нашого хлопчика, з її очей хлинули сльози. Коли вона підійшла ближче, його пульс став повільнішим. Вона встигла взяти його за руку і, відчувши останній дотик, її вивели з палати. Я підбіг до неї, притиснув до себе, але сльози та відчай охопили нас обох. Ми залишалися у кімнаті очікування. Через кілька годин нам повідомили, що наш син помер. У той день загинули ще кілька дітей, їх також сбила автівка. Я не міг повірити, що мій син більше не повернеться додому. Все навколо втратило сенс. Але потім нас очікувала ще одна шокуюча новина – водія не затримали. Проте я знаю хто це був. І ця людина прирікла нас на нескінченні біль та страждання. Шкода, що в нас немає доказів. Ця історія завжди буде викликати в мене біль та смуток, і я ніколи не зможу забути той жахливий день. Він дуже часто приходить до мене у снах, я чую його голос, я бачу його перед собою, він, як і в останню зустріч, махає мені рукою, прощається та біжить до школи.
– Хто це? Хто був за кермом тієї машини? – я.
– Онук тієї старої, – Джо.
– Але навіщо? – я.
– Мені здається, що він скоїв таке, бо й сам втратив близьку людину і не хотів, аби люди тут мали хоча б якусь радість у житті. Мерзотний виродок, – Джо.
– Зрозуміло, а чому у кімнаті немає портрета дружини? – я.
– Вона не хотіла, щоб я малював її. Після смерті нашого сина вона повісилася на дверній ручці, коли я вийшов за товаром. З того часу я більше не виходжу ні за товаром, ні за продуктами. Я більше нікуди не хочу виходити, я планував продати залишки товару, закрити крамницю та просто померти тут, застрелитися на цьому самому стільці, – Джо.
– Але, Джо, постривай, спокійно, в тебе тепер є я, не варто вбивати себе, ще все попереду, ти мені потрібен, – я.
– Та заспокойся ти, наразі я й не збираюся, поки що, – Джо.
– Так, Джо, спокійно, ми з тобою ще поїдемо з цього міста, ось побачиш. Я тобі обіцяю, – я.
– Ха-ха, які чудові плани, юначе, які чудові плани… – відповів Джо та, вмостившись на ліжку, повернувся обличчям до стіни. – Джо.
Я накрив його ковдрою і він, вже звичним хропінням, дав зрозуміти, що збирається поринути у міцний сон ще на одну ніч. Я спустився на перший поверх, Ангела потроху прибирала приготовану раніше їжу в холодильник. Я підійшов до каси та зазирнув під неї. Стало очевидним, що старий продає не лише товари з полиць, а й свої світлостіри. Тож, є ті, хто вночі пересуваються містом. Може, існує якась організація, що також намагається з'ясувати в чому справа? Це питання не давало мені спокою ще один вечір, Ангела також здогадувалася про це, і ми вирішили візуалізувати наші думки: схематично зобразили на дошці все, що встигли зрозуміти та побачити. Першочергово ми відмітили, що тіні, які блукають вулицями, у минулому звичайні городяни, але їм не пощастило потрапити до рук тіней. Більше деталей про легенду, з якої все почалося, може знати онук тієї старенької, але де він та що з ним наразі невідомо. Але ми знаємо, що якісь сміливці таки продовжують ходити вулицями після заходу сонця, бо на світлостріли, які захищають від тіней, є попит. Тож, у теорії може існувати таємна організація по захисту від тіней. З усім, що вдалося зібрати до купи, ми пішли до мене в кімнату та почали розмірковувати як би нам просунутися у цій справі далі. Хропіння старого Джо було настільки громохким, що, здавалося, рипить навіть музика, яка грала з програвача.
