межи оба вали. Викравши спершу Святослава, вони потім убили Кітана і дружину його всю перебили»
[50].
Наступного ранку, в неділю, «приготував Ратибор отроки при оружжі і повелів їм хату затопити. І прислав Володимир отрока свого Байдюка по Ітларевих людей, і сказав Байдюк Ітлареві: «Зове вас князь Володимир, сказавши так: «Обувшись у теплій хаті і поснідавши у Ратибора, прийдіть же до мене». І сказав Ітлар: «Нехай буде так». І коли увійшли вони в хату, прокопали хату, верх її, і тоді Ольбег Ратиборич, узявши лук свій, і наклавши стрілу, ударив Ітларя під серце. І дружину його всю постріляли»[51].
На виправдання Мономаха слід сказати, що тут він порушив угоду не скріплену хрестоцілуванням. У зовнішньополітичній сфері ця процедура практикувалась виключно між одновірними правителями. Скріплення угоди давньоруських князів з половецькими ханами в літописних текстах незмінно передається словосполученням – «водити ротѣ».
Усобиці 70–90 рр. ХІ ст. й безперервні війни з половцями диктували потребу покласти край політичній нестабільності в Київській Русі. Причиною напруження в міжкнязівських відносинах був зарозумілий Олег Святославич. Він ухилявся від участі у походах на половців, а в 1096 році відкинув пропозицію Святополка і Володимира Мономаха, які запрошували його на зустріч, кажучи так: «Піди до Києва. Хай урядимось ми про землю Руську перед єпископами, ігуменами, і перед мужами отців наших, і перед городянами, щоб оборонили ми землю Руськую од поганих». Чернігівський князь, сповнившись зухвалого помислу з погордою їм відповів: «Не гоже мене судити єпископам і ченцям або смердам». І не захотів прибути на зустріч із братами.
Після чого останні рушили на Олега до Чернігова, а потім й до Стародуба, за мурами якого сподівався укритися Олег. Після тридцятитрьохденної облоги міста, Олег запросив миру, який йому і було даровано. При цьому чернігівський князь пообіцяв прибути на раду князів до Києва. Але недотримав слова, а рушив оружним походом на Смоленськ із якого перед тим Святополк і Володимир вивели Давида Святославича, посадовивши у ньому Мономахового сина Ізяслава. Смоленська він не здобув, але захопив Муром, у битві поблизу якого Ізяслав Мономахович наклав головою.
