Володимир Мономах - страница 4



. Ізяслав помстився і Всеславу, відібравши у нього Полоцьк, у якому посадовив свого сина Мстислава, а після наглої смерті останнього – його брата Святополка. Та Всеславу вдалося вигнати того із Полоцька і втримати його у своїй владі.

Так Ізяслав залишився і без Полоцька, і без Новгорода, яким раніше поступився Святославу Чернігівському. Порушення, мовлячи словами М. С. Грушевського, «рівноваги паїв» змусило Ізяслава стати на шлях компромісу із Всеславом: «Ізяслав, не можучи переболіти утрати Новгорода, хотів використати поміч полоцького волхва проти Святослава, аби відібрати у нього назад змінений на Полоцьк Новгород»[24]. Таке загравання Ізяслава з Всеславом не могло не викликати спротиву амбітного Святослава, який намовив Всеволода виступити проти старшого брата.

Востаннє Ярославичі продемонстрували народові свою братню любов 20 травня 1072 року під час церемоніалу перенесення мощей святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба у Вишгороді. Зібравшись разом з митрополитом Георгієм, єпископами та монастирськими ігуменами, Ярославичі учинили «празник світлий, переложивши мощі їх у нову церкву, що її зробив Ізяслав і яка стоїть і нині».

А вже навесні 1073 року знову стався розлад серед Ярославичів. Святослав із Всеволодом змусили Ізяслава знову тікати до Польщі: «І вийшов Ізяслав із Києва, а Святослав і Всеволод увійшли в Київ місяця березня у двадцять і другий день, і сіли обидва на столі, на селі Берестовім, переступивши заповідь отчу»[25].

Разом зі своєю польською дружиною Гертрудою-Олісавою і всією родиною Ізяслав подався на Захід. У 70-х роках ХІ ст. подружжя побувало при дворах німецького імператора Генріха IV та папи Григорія VII. Коли князівська родина знайшла політичний притулок у Регенсбурзі, їхній син Ярополк вірогідно прийняв (чи мав намір прийняти) католицьку віру і набув ім’я Петра. Про це згадує Гертруда у своїх молитвах (її Молитовник (Liber precum Gertrudis) разом зі знаменитим старонімецьким Псалтирем Егберта архієпископа Трірського кінця X ст. складає частину пергаментного кодексу, що зберігається в одній із бібліотечних колекцій Італії), віддаючи свого єдиного сина і Руське королівство під покровительство св. Апостола Петра (Patrocinium beati Petri) і Папського престолу[26]. Ярополк і його дружина (a propos) донька німецького графа Оттона фон Орламюнде Кунігунда-Ірина), що моляться св. Петру і коронуються Спасителем увічнені на одній із книжкових мініатюр, а на іншій, біля ніг апостола – і сама Гертруда.

Батькове вигнання непокоїло сина, і він відправляється з візитом у Рим. Після зустрічі з Ярополком-Петром, Папа Григорій VІІ надіслав послання великому князю і польському королю з проханням допомогти Ізяславу повернути престол[27].

Король відгукнувся на папське послання й допоміг Ізяславу повернутися до Києва. На знак подяки Ізяслав десь між 1076–1078 роками офірував кафедральному архієпископському собору у давній польській столиці Гньозно дорогоцінне покривало з молитовним написом на раку святого Альберта-Войтеха, шанованого тамтешніми католиками як покровителя Польської держави.

Молодші триумвіри поділилися волостями Ізяслава. При цьому за обсягами володінь й, відповідно, владних повноважень Святослав значно вивищувався над Всеволодом. Він взяв собі Київщину, Чернігівщину з Муромом, Новгород та Псков, землі на Поволжі й Тмуторокань. Фактично він був єдиновладним правителем Київської Русі. Гадаю, тільки передчасна смерть зашкодила йому здійснити остаточний поворот до одноосібної монархії. Святослав помер 27 грудня 1076 року на 49-му році життя від невдалої операції (розрізання злоякісної гулі на шиї).