Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - страница 15

Але життя йому врятувала вона, підступна Олена, яка зрадила його з його ж кривдником, шляхтичем Чаплинським. Хоч як дивно, але дізнавшись, що Богдан Хмельницький у підземеллі замку свого нового чоловіка, шляхтянка раптом заступилася – щось людське в ній ще лишилося, – за свого колишнього коханця, чиїй жінці вона допомагала вести господарство. І – що було, те було, – крутила з Богданом. Вона й умовила Чаплинського відпустити Хмельницького.

Про це Богдан Хмельницький так згадуватиме:

«Чаплинський тяжко мене знеславив, збезчестив чотириденним триманням у тюрмі між ув’язненими злодіями, і якби не Чаплинська, добродійна і милосердна до людей, які гинуть – тут він улестив пані Олені, хоча нічого не перебільшив: вона й справді визволила його з тюрми, де він сидів разом зі злодіями аж цілі чотири дні, – якби вона не допомогла мені у тій тюремній неволі своїми просьбами, не минувати б мені помсти жорстокого тирана, її чоловіка».

Він її ще любив і любив ніжно, хоч вона вже була жоною іншого, його кривдника і тирана, і носила законно його прізвище, Чаплинська.

І вона вмовила мужа свого, Чаплинського, і той велів відпустити Богдана.

Тільки заради Олени. Вона так прохала відпустити Хмельницького, не марати руки його смертю. Бо він і мертвий між ними стоятиме…

Чаплинський її зрозумів і заради неї…

Заради дружини велів відпустити затятого свого ворога – це ж треба!

Не хотів псувати відносини з коханою, яку любив над усе і якою дорожив. Тому й не хотів, щоб між ними та їхньою любов’ю стояла тінь загубленого сотника. Хай щезає куди хоче, але подалі від Чаплинського, щоби він більше його й одним оком не бачив.

І сотник Богдан Хмельницький, дякуючи Олені, коханці своїй, а тепер жоні Чаплинського, опинився на волі. Навіть за ворота замку вийшов – брама за ним зі скреготом зачинилася, – а все ще не міг повірити, що його випустили з в’язниці, і подумки дякував Олені, яка зберегла йому життя. Але гнів до Чаплинського не затихав. Та й не він його звільнив, а вона, Олена Прекрасна. Їй він до останнього дня в цьому світі буде вдячний, любові своїй, тож поверне її, хоч би що це йому коштувало. І заразом відомстить Чаплинському, який посмів викрасти в нього любов і собі її привласнити. Так і такечки, Чаплинський ще отримає своє. Ось тільки як його взяти за зябра? У клятого ляха – влада і значна військова сила. А тут ще й застерегли Богдана вірні люди: тікай, чоловіче, подалі й пошвидше, тікай, доки ляхи не передумали і не повернули тебе у підземелля замку. Їм із тобою впоратися – раз плюнути. А тому – бери ноги в руки й тікай! Куди?… Та куди хочеш. Хоч і на край світу. А найперше тікай з України, бо панами тут ляхи. Що хочуть, те й чинять. І з якимось сотником впоратись їм нічого не коштує. Та й у Чаплинського руки занадто довгі, тож тікай туди, де він тебе не дістане.

У ті часи всі гноблені та переслідувані, не знаходячи в Україні справедливості, втікали на Низ, на Січ Запорізьку, бо тільки там була справедливість. Це розумів і Богдан, а тому, прихопивши з собою сина Тимофія, кинувся на Запоріжжя, до січових братчиків. Був певний: ляхи – їхні затяті вороги, тож козаки допоможуть. І з Чаплинським він іще побореться, ще відомстить кривднику за все, за все, і неодмінно поверне собі Олену Прекрасну.

А втікаючи на Низ, до Січі Запорізької, славної-преславної, вряди-годи повторював, як присягу: