Розташоване на річці Тясмині (притока Дніпра). Засноване 1616 р. на землі, яку один із польських магнатів подарував чигиринському підстарості Михайлові Хмельницькому – батькові Богдана Хмельницького. Всі довідники зазначають одностайно: з Суботовом пов’язано багато років життя Богдана Хмельницького.
І де він узявся, цей загадковий Богдан?
Батько його, Михайло Хмельницький, був православним шляхтичем з Галичини. З юних років він служив у Яна Даниловича, і коли 1590 р. того призначили старостою Корсуня й Чигирина, переїхав з ним до Наддніпрянщини, одержавши посаду чигиринського підстарости. Ян Данилович жив переважно в Корсуні та Польщі, Чигиринський замок, до речі, неприступний, що височів на гранітній горі, був у віданні М. Хмельницького. За вірну службу він одержав у володіння хутір Суботів за вісім кілометрів од Чигирина і з роками перетворив його на багату й добре захищену садибу.
Чигирин тоді був останнім містом-фортецею на південно-східних рубежах Речі Посполитої. За ним починалося Дике поле – причорноморські степи, по яких пролягав шлях на Запорізьку Січ і до Криму. Чигирин постачав зброю та стріливо запорізьким козакам, вони ж застерігали Чигирин про татар, які вирушали в Україну.
Та ще в тих краях… А втім, ті краї, про які й піде мова, були тоді мало відомі, дещо лякливі, повні небезпек і пригод, а отже і зваб.
«Щодалі, – писав Гоголь, – степ ставав іще прекрасніший. Тоді весь південь, всі ті простори теперішньої Новоросії, аж до самого Чорного моря, були золотою, незайманою пустелею. Ніколи плуг не проходив по незміряних хвилях диких рослин. Одні тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, витоптували їх. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі мала вигляд зелено-золотого океану, в який бризнули мільйонами різних квіток. Крізь тонкі, високі стебла трави просвічували голубі, сині й фіолетові волошки, жовтий дрік вискакував наверх своєю пірамідальною голівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині. Між стеблами сновигали куріпки, витягуючи свої шиї. Повітря було наповнене тисячею пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила, і пильно дивились у траву. Крик диких гусей, що пливли, мов хмара, осторонь, відлунював у хтозна-якому далекому озері. Із трави піднімалася мірними помахами чайка й розкішно купалась у блакитних хвилях повітря. Вся вона пропала у вишині і тільки мріє однією чорною цяткою. Кат вас візьми, степи, які ви гарні!».
Михайло Хмельницький одружився з місцевою молодою козачкою. 27 грудня 1595 р., в День святого Теодора (в народі званого Богданом) у них народився син Богдан – Богом даний. За звичаєм того часу хлопчику дали друге ім’я – Зиновій. Дитинство його минало серед дітей селян і рядового козацтва українського порубіжжя, де війна була звичайною справою.
Рідний край, Чигиринщина, тоді була степовим прикордонням, на південь від неї вже починалося Дике поле, де кочували татарські орди людоловів.
Як зазначають історики, поселенцями на Чигиринщині тоді були переважно селяни-втікачі.
«Рятуючись від феодально-кріпосницького гноблення, вони шукали вільного життя на незаселених, хоч і небезпечних землях. Переважаючим населенням тих міст були козаки. Вільні виробники, вони не визнавали панської влади, мали своє самоврядування, свої закони…
