Діма з Лізою повільно йшли в сторону зупинки. Вона несла в руках букет квітів, а він – її теку із документами. Вони трималися за руки, і виглядали, напевно, найщасливішою парою на світі. Ліза все розповідала про іспит, а Діма просто йшов поряд, посміхаючись і відчуваючи щастя упереміш з гордістю – і за неї, і за себе, і, головне, за них.
Вийшовши з автобусу, вони попрямували до Лізи додому – вона попросила, щоб хлопець зайшов до неї, і вони пообідали разом.
Пообідавши, вдосталь поговоривши з Лізиними батьками і, в черговий раз, привітавши її з успішним першим іспитом, Діма повільно пішов додому. Він знав, що під час її двох наступних іспитів вже не зможе бути поруч – у нього своя сесія, на яку треба було виїжджати вже наступного ранку. З кожним кроком, який Дмитро робив у напрямку до дому, величезна куля щастя в його грудях потроху здувалася. І сонце вже не гріло душу, а пекло в спину. Юнак знав, що їде максимум на два тижні, як він і раніше не раз від’їжджав, але йому здавалося, що цього разу йому доведеться пробути цілу вічність вдалині звідси. Йому навіть здалося це необхідністю відправитися на канікули в пекло. Хоча, не можна сказати, що університет був для нього пеклом – він був відмінником, і ніяких проблем зі здачею сесії і бути не могло. Проте сам факт чергової розлуки, хоч і не назавжди, а лише на два тижні, не міг не засмучувати його, а цього разу й поготів, набагато більше, ніж зазвичай.
Повернувшись додому, Діма спершу подумав було зібрати сумку, однак помітив, що вона стояла вже повністю зібраною. Цей факт змусив його посміхнутися – ще б пак, він же сам її сьогодні зранку збирав. Час, що залишився до сну хлопець проводив як зазвичай – листувався із Лізою в соціальній мережі «Вконтакті», грав в улюблені комп'ютерні ігри. Готуватися до першого свого іспиту, до філософії, сенсу особливого не було, адже філософія й так була одним з його улюблених предметів, а значить, майже напевно можна було сказати, що він і без необхідної підготовки отримає з неї максимальний бал.
Тієї літньої ночі Діма спав вкрай погано, кілька разів за ніч він прокидався. Але в підсумку, прокинувшись вже, напевно, в четвертий або п'ятий раз, коли на вулиці вже зійшло сонце, а настінні годинники, що висіли навпроти, показували без десяти шість, парубок вирішив остаточно вставати з ліжка. Ще було надто рано, щоб когось будити, хоча батько мав прокинутися вже в найближчі півгодини, але навіщо тривожити його сон? Думаючи так, Діма одягнувся і вийшов на кухню, щоб зробити каву, після чого без зайвої метушні вийти на зупинку. Однак всі його думки все ще залишалися у вчорашньому дні, коли він зрозумів, що значить фраза «на сьомому небі від щастя». Допивши каву, хлопець неохоче пішов, нарешті, в сторону зупинки. Він так не хотів їхати, що благав небеса, щоб автобус не вийшов на маршрут, або він на нього запізнився. Щоб автобуси взагалі не їхали в тому напрямку. Таке вже було, і не раз, але всі такі випадки відбувалися взимку, коли дороги замітало метровим, а бувало, і більше, шаром снігу. Тільки ось де в червні, скажіть на милість, взятися снігові?
Снігу й не було. Стан доріг того ранку був оптимальним. Його, звичайно, не можна назвати ідеальним, адже якість асфальтного покриття, насправді, не піддавалася жодній критиці. Але асфальт був нічим не гірше, ніж учора, а значить, автобус по ньому довезе куди треба. І більш того, як не старався Діма підсвідомо уповільнити свій крок, на автобус він все одно не запізнився. Зайшовши в нього і знайшовши вільне місце в середині салону, юнак сіл біля вікна, дістав навушники і включив музику. Напевно, не минуло й десяти хвилин, як він задрімав, опустивши голову на скло.
