Життя як сон. Одна людина – два життя - страница 24

– Здорово! А ти майстер, майже нічого не помітно, – здивувався геніальному винаходу друга Дмитро.

– А тепер подзвони мені і побачиш, як це насправді працює! – ніяк не вгавав Вася.

– Гаразд, я вірю, вірю.

– Ось так треба до іспитів готуватися, а то деякі сидять, зубрять все, ботанами стають. Вчися, поки я живий, студент, – на закінчення додав Василь.

– Ну, добре-добре. Так що, ми підемо, відзначимо перший іспит, – запропонував Діма.

– Зазвичай ці слова я говорю, але гаразд, підемо. Та куди ж ми дінемося, зрештою!

І хлопці неквапливо пішли до магазину, продовжуючи і далі обговорювати геніальність списування і неправильність всієї системи вищої освіти. Випивши по пляшці пива, вони роз'їхалися по домівках. Точніше, додому поїхав тільки Вася, Діма ж попрямував до гуртожитку, який вже багато в чому давно замінив для нього рідний дім.

Зайшовши до своєї кімнати, юнак тільки й думав, що про те: а раптом завтра або, точніше, сьогодні у нього знову попадуться ті ж питання. Це відкриє йому масу нових можливостей. Адже якщо він уві сні бачить своє майбутнє, хоч навіть і всього на один день, то ця можливість миттєво зробить його мільйонером. Така перспектива настільки вразила його, що лише голос Жені, його сусіда по кімнаті, повернув хлопця до реальності.

– Ти їсти не хочеш? – запитав Женя.

– Їсти? – і тільки почувши це слово, Діма звернув увагу на почуття голоду, що вже не на жарт розігралося – ще б пак, він від самого ранку й крихти хліба в роті не бачив, якщо не брати до уваги випиту їм пляшку пива і кількох сухариків, що висококалорійною їжею ніяк не назвеш. – Звичайно, давай пообідаємо.

– Тоді дивись, Дім, у мене салат є, що з дому передали і ще по відбивній нам буде.

– Добре, я тоді зараз макарони поставлю відварити. І залиш, напевно, відбивні на завтра, я котлети, що мама пекла, розігрію. Якраз по-чесному буде. Згоден?

– Так добре. Звариш їх сам, а я поки в душ сходжу? – запитав Євген.

– Звичайно, які проблеми, – погодився Діма, взяв каструлю, пачку макаронів і пішов на кухню.

Кухня в гуртожитку була спільною на весь поверх, але перебувала майже навпроти Діминої кімнати, так що можна було просто поставити їжу на плиту, а самому повернутися до себе. Хоча це частенько грало із хлопцями злий жарт – повертаючись до кімнати, вони зазвичай швидко забували про приготування обіду чи вечері, а згадували про це лише з запахом горілої їжі. Готували Діма з Женею майже завжди разом, у кого що було, тим і ділилися. Так було набагато зручніше обом, а оскільки серед них не було конфліктних людей, то ніхто не звертав уваги, чию саме їжу вони сьогодні вживали.

Прийшовши на кухню, Діма поставив на плиту каструлю з водою, однак повертатися до кімнати не став. Він підійшов до вікна, відкрив його і закурив. І вже через кілька секунд знову повернувся до своїх роздумів. Він уже був більш ніж упевнений в тому, що вранці знову прокинеться у Василевому будинку, не дивлячись на те, що засне тут, у гуртожитку. Більш того, прокинеться він знову п'ятого червня. Адже яка різниця, де і коли ти засинаєш уві сні, реальність від цього не зміниш.

***

Так і вийшло. Діма прокинувся в кімнаті у Васі. І насамперед він подивився на телефон – на календарі значилося все те ж, п'яте червня. Його друг ще мирно спав, і Діма першим ділом відкрив ноутбук і почав повторювати ті питання, які він добре пам'ятав зі свого сну. Прочитавши у Вікіпедії та ще на кількох сайтах все, що присвячувалося гносеології і дуалізму Канта, хлопець розбудив друга, не сказавши й слова про те, що до цього сидів і готувався до іспиту. І лише вийшовши на кухню снідати, Діма звернув увагу, що у нього абсолютно не було похмілля, як ніби він і не пив учора зовсім. Але поки парубок вирішив не надавати цьому ніякого значення.