– Я вже навіть не знаю, що можливо, а що ні.
– Сподіваюся, це хоч не заразне? – жартома запитав Василь.
– Та ні, це ж не застуда якась, і не грип.
– Гаразд, давай спочатку вирішимо, ти до мене підеш ночувати або в гуртожитку залишишся? – змінив тему Вася.
– Я… Давай, до тебе, напевно, – Дімі просто раптом стало моторошно: він і гадки не мав, що буде, якщо він засне в двох різних місцях одночасно. Він уже не був упевнений, ні в твердості ґрунту під ногами, ні в чому-небудь ще, і ще один стрес, нехай навіть і найбільш неможливий і нелогічний, йому зараз точно був не потрібен. Юнак хотів, що майбутній залишок дня і вечір пройшов в точності так, як уві сні, або точніше, в іншій реальності. Може, він ще сподівався, це допоможе якось склеїти назад цей крихкий світ…
І за винятком п’ятнадцятихвилинної розмови з Лізою, цього вечора все було, як і там, в іншому світі. Все було, як і планував Діма. Своїй коханій, до речі, він так і не наважився розповісти про те, що коїлося останнім часом із ним. І, як це не дивно, Вася повність підтримав його в цьому рішенні, адже, як він стверджував: «Проблеми хлопця – це його особисті проблеми, а проблеми дівчини повинні стати їхніми загальними». Діма, звичайно, не хотів розповідати трохи з іншої причини – через страх. Хоч він і розумів, що Ліза його кохає, і він з нею може ділитися всім, але він боявся, що раптом вона не зрозуміє. Або вважатиме його божевільним. Він не хотів її втратити, і вирішив для себе, що по можливості спробує все вирішити самостійно, не турбуючи кохану.
– Тим більше, це ж для її блага, адже у неї зараз іспити, і зайвий головний біль їй ні до чого, – додав Вася.
Вранці Вася прокинувся першим і розбудив Діму. Незважаючи на те, що на годиннику було лише пів на восьму ранку, на вулиці вже було досить тепло – день обіцяв бути спекотним, а на безкрайньому блакитному небі не було видно ні хмаринки. Поснідавши, хлопці разом поїхали до інституту. Від похмілля у Діми розривалася голова. І боліла вона ще й від того, що на іспит юнаки їхали абсолютно непідготовленими – був, звичайно, багаж знань, отриманий раніше, але ж вони не переглянули жодного білета, не повторили жодного питання. І від усвідомлення цього на душі ставало ще більш гидко. Вася, напроти, був абсолютно впевненим, що спише – в нього і раніше не раз виходило проробляти таке на іспитах. Дімі ж було важко дивитись на безтурботне обличчя друга, адже його впевненість все більше випаровувалася разом із алкоголем, залишки якого виходили з організму разом з потом.
Зайшовши до аудиторії і взявши на викладацькому столі собі по білету, хлопці сіли за вільну парту. Однак не встигли вони прочитати отримані запитання, як викладач, Геннадій Степанович, вирішив їх розсадити, щоб, як він сказав, розлучити нерозлучних друзів. Так як вони сиділи за столом в останньому ряду, а Вася сподівався списати, то Дімі довелося пожертвувати собою заради друга. Саме так він і сказав, пішовши до першої парти.
Нарешті отримавши дозвіл писати відповіді на запитання білету, Діма почав вивчати свої завдання – майже всі вони виявилися неважкими, за винятком хіба що дуалізму Канта, та й гносеологію хлопець пам'ятав не кращим чином. Прийшовши до висновку, що четвірка з такими питаннями від нього вже точно нікуди не втече, юнак приступив до відповідей. Звичайно, у дечому йому все-таки довелося імпровізувати. І незадовго до закінчення пари, написавши все, що знав і що зумів придумати, Діма одним із перших пішов здавати свої відповіді на екзаменаційний білет на перевірку – про підсумкову оцінку Геннадій Степанович обіцяв повідомити вже наступного дня зранку.
