Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста - страница 19



Завершують колонку міркування Лізи Сандерс про те, що медична загадка – це не задачка з математики, правильну відповідь на яку можна знайти в кінці підручника. Ставлячи діагноз на основі симптомів, лікар завжди ризикує, і навіть почавши лікування, він не може мати стовідсоткової впевненості у своїх висновках.

Колонки Лізи Сандерс користувалися в Америці не меншою популярністю, ніж медичні серіали, тому з часом вона видала їх окремою книжкою. Права на її використання про всяк випадок купили для телебачення. Проте кілька наступних ро ків власники прав не могли знайти, як застосувати своє надбання. І тільки Девід Шор побачив у колонках Сандерс те, чого йому не вистачало: не лише медичний детектив (у цьому разі не надто заплутаний), але перш за все – фактор ризику, постійно наявний у роботі лікаря. Пацієнт і його рідні повинні або цілком довіритися докторові, або всіляко заважати йому лікувати хворого так, як він вважає за потрібне. В будь-якому разі ризик смертельного результату буває дуже великим. І лише герой, що володіє перерахованими вище особистими якостями, готовий кинути виклик як складній небезпечній хворобі, так і бажанням хворого та його близьких, усупереч переконанням яких він мусить діяти.



Доктор-публіцист Ліза Сандерс.


Залишилося тільки максимально ускладнити завдання лікареві: адже в переважній більшості епізодів Грегорі Хаус, досліджуючи стан хворого, помиляється кілька разів, а його команда час від часу витягує пацієнта з того світу. Але щоразу діагноз Хауса, який діє на власний страх і ризик, у фіналі виявляється правильним.

Ліза Сандерс стала головним медичним консультантом серіалу, вона стежить за тим, аби діагнози Хауса були коректними з медичної точки зору, а помилки – несмертельними. До речі, автори серіалу, віддаючи данину роботі консультанта і натхненника, назвали в її честь одну з головних героїнь – доктора Лізу Кадді.

Що з цього вийшло

Творці «Доктора Хауса» будували історію на основі традицій класичної детективної літератури, замінивши криміналістику досягненнями новітніх медичних досліджень. Спираючись на досвід успішних медичних серіалів, вони закрутили сюжет довкола фігури геніального божевільного, котрий має харизму і потужну негативну чарівність. У кожному сезоні є як традиційні, так і експериментальні сюжетні та постановочні рішення. Наприклад, історія хвороби Грегорі Хауса, розказана ним самим у формі лекції для студентів-медиків, на екрані має вигляд довільного склеювання флешбеків, що коментуються командою Хауса мовби збоку. Такі епізоди зазвичай з’являються ближче до фіналу кожного сезону, а остання серія другого сезону взагалі є суцільною галюцинацією пораненого Грега. Поминаючи вже психоделічне вирішення фіналу п’ятого сезону, в якому відбувається повне змішування реальностей.

Серіал «House M. D.» слід розглядати саме як продукт масової культури. Творці, як уже згадувалося раніше, визначають своє дітище не інакше як шоу, старанно розважаючи свого глядача. Унікальність і цінність серіалу «Доктор Хаус» передусім у тому, що, попри свою комерційність і належність до масової культури, що робить його складовою частиною величезної індустрії розваг, він, проте, знайшов свою нішу. Авторам серіалу вдається зберегти баланс: з одного боку, фільм є продуктом широкого вжитку, а з іншого – мистецьким твором, серіалом «ручної роботи», розвагою для освічених людей.