Іліада - страница 33

601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 602] Прямо на нього пішов, – лиха йому доля судила 603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю. 604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши, 605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом; 606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити: 608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим 609] Вістрям. А серцем уже він радів – сподівавсь перемоги. 610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра 611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну 612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи, 613] Тесаним гладко, – і разом один проти одного вийшли.

614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий, 615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив 616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва 617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю. 618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши, 619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620] «Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв, 621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні! 622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними 623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем 624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє, 625] Гніву тяжкого, – бодай зруйнував би вам місто високе! 626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі 627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно. 628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні 629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських. 630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея. 631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, – 632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить. 633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським? 634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі 635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної. 636] Всім-бо людина насититись може – і сном, і коханням, 637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, – 638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути, 639] Ніж од війни. А трояни – ті завжди в бою ненаситні».

640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши, 641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний, 642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена, 644] Гарпаліон, – за батьком він любим подавсь воювати 645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну. 646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом 647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити. 648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті 649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив. 650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, – 651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою 652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю. 653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних 654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю, 655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю. 656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці, 657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі 658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, –

660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса, 661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім. 662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою. 663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда, 664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі. 665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну. 666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний, 667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної, 668] То при ахейських човнах від рук загине троянських. 669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв, 670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати. 671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини 672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.