Основа методу – віра в те, що якщо дати дитині необхідну свободу й відповідну освіту, забезпечити всі її потреби, виховувати в ній упевненість у своїх силах, любов до життя, поважати й очікувати від неї такого ж ставлення, то в майбутньому вона реалізує себе повною мірою.
Завданням батьків є підготовка дитини до життя, а не до школи
(що особисто для мене дуже важливо).
Ось 15 обіцянок, які нам запропонували дати самим собі на початку нашого батьківського шляху:
1. Перестати робити зауваження дитині на очах у сторонніх.
2. Не обговорювати проблеми виховання дитини в її присутності.
3. Не кричати на малюка, особливо якщо він не зробив нічого жахливого.
4. Пам'ятати, що в кожної дитини своя швидкість, свої здібності і свій неповторний малюнок особистості.
5. Привчати до самостійності.
6. Навчитися частіше та щиро (!) хвалити малюка.
7. Іноді без приводу брати його на руки, міцно обіймати й цілувати.
8. Не віддарюватися від дитини іграшками, а проводити з нею більше часу.
9. Навчитися терпляче слухати.
10. Завести спеціальний зошит, де педантично записувати смішні історії з життя, а також забавні слівця, маленькі відкриття і важливі події.
11. Не обманювати дитину, завжди виконувати те, що наобіцяли, і не обіцяти свідомо нездійсненних речей.
12. Іноді дозволяти собі подуріти й пограти з дитиною на рівних.
13. Привчати малюка до праці, заохочувати будь-яку допомогу по господарству, нехай навіть від неї шкоди буде більше, ніж користі.
14. Не ставитися до часу, проведеного з дитиною, як до часу, втраченого для себе.
15. Перестати почуватися винними перед дитиною: краще виправляти огріхи, ніж знемагати від власної недосконалості.
«Не говори, що дитина помилилася, покажи дією, як можна зробити краще».
М. Монтессорі
У школі нас навчили тому, що дорослі мають змінити свої погляди на потреби дітей і навчати їх не так словами, як власним прикладом.
А також, що
дорослий, який не бажає змінюватися поруч із дитиною, об'єктивно є основною перешкодою для досягнення малюком свободи і природного розвитку.
І це дійсно так.
Ось принципи, на основі яких відбувається співпраця дітей і дорослих за методом Марії Монтессорі:
– звільнятися від почуття господаря дитини, знижувати свою активність у керуванні її діями;
– свою увагу спрямовувати не стільки на результат, скільки на процес діяльності дітей;
– головне для дорослого – допомагати розвиватися дитині, а не навчати її;
– не оцінювати дії дитини;
– не порівнювати дітей і наслідки їхньої діяльності між собою;
– не прислужувати дітям: все, що можна, їм слід робити самим. Діти мають рівні права з дорослими;
– сприяти тому, щоб дитина була спостерігачем різних проявів життя, зокрема почуттів і настроїв дорослого.
