Через кілька годин мені сказали, що купальня готова, і я пішов до неї. Над широким басейном з відполірованих кар'єрів височіла альтанка з листям і стиглими плодами апельсинового дерева, у воді плавало багато троянд, що нагадувало східну лазню, і пахло квітами, які Марія нарвала вранці.
Розділ V
Минуло три дні, коли батько запросив мене відвідати його маєтки в долині, і я був змушений зробити йому послугу, бо мав справжню зацікавленість у його підприємствах. Мати дуже хвилювалася за наше швидке повернення. Мої сестри були засмучені. Марія не благала мене, як вони, повернутися того ж тижня, але вона невідривно стежила за мною очима під час підготовки до подорожі.
За час моєї відсутності батько значно покращив свої володіння: гарний і дорогий цукровий завод, багато бушелів тростини для його забезпечення, великі пасовища для великої рогатої худоби і коней, хороші кормові майданчики і розкішний житловий будинок – все це становило найприкметніші риси його маєтків у спекотній місцевості. Раби, добре одягнені і задоволені, наскільки це можливо в умовах рабства, були покірні і ласкаві до свого господаря. Я знайшов чоловіків, яких незадовго до того, будучи дитиною, я вчив ставити пастки для чилакоа і гуатин у лісових хащах: їхні батьки і вони повернулися, щоб побачити мене з безпомилковими ознаками радості. Тільки Педро, доброго друга і вірного айо, не було: він плакав, саджаючи мене на коня в день мого від'їзду до Боготи, зі словами: "Кохана, я більше не побачу тебе". Його серце попереджало його, що він помре до мого повернення.
Я помітив, що мій батько, залишаючись господарем, з любов'ю ставився до своїх рабів, ревнував до хорошої поведінки своїх дружин і пестив дітей.
Одного дня, коли сонце сідало, мій батько, Ігініо (дворецький) і я поверталися з ферми на фабрику. Вони розмовляли про виконану і майбутню роботу; мене ж займали менш серйозні речі: я думав про дні свого дитинства. Своєрідний запах свіжозрубаного лісу і запах стиглих піньюелей; цвірінькання папуг у сусідніх гуадуалях і гуаябалях; далекий гудок якогось пастуха, що відлунював на пагорбах; покарання рабів, які поверталися з роботи зі своїми знаряддями на плечах; уривки, що проглядалися крізь хиткі очеретяні зарості: Усе це нагадало мені про дні, коли ми з сестрами, Марія і я, зловживаючи наполегливим маминим дозволом, із задоволенням зривали гуави з наших улюблених дерев, розкопували гнізда пінуелей, часто отримуючи при цьому серйозні травми рук і кистей, а також підглядали за пташенятами папуг на огорожах загонів.
Коли ми натрапили на групу рабів, мій батько сказав молодому чорношкірому чоловікові високого зросту:
–Бруно, післязавтра твоє одруження вже готове?
Так, мій пане, – відповів він, знімаючи очеретяний капелюх і спираючись на держак своєї лопати.
–Хто такі хресні батьки?
–Я буду з Долорес і сеньйором Ансельмо, якщо дозволите.
–Добре. Ремігію і тебе добре висповідають. Ти купив все необхідне для неї і для себе на гроші, які я вислав за тобою?
–Все готово, пане господарю.
–І це все, що ти хочеш?
–Побачиш.
–Кімната, яку тобі показав Іґініо, вона хороша?
–Так, мій пане.
–О, я знаю. Ти хочеш танцювати.
Тоді Бруно засміявся, показуючи сліпучо-білі зуби, повернувшись і подивившись на своїх супутників.
–Справедливо, ти дуже добре поводишся. Знаєш, – додав він, звертаючись до Іґініо, – виправ це і зроби їх щасливими.
