Через кілька днів шхуна, яка мала доставити мого батька до узбережжя Нової Гранади, відпливла з Монтего-Бей. Легке судно випробовувало свої білі крила, як чапля в наших лісах випробовує свої крила перед тим, як вирушити в далекий політ. Соломон увійшов до кімнати мого батька, який щойно закінчив лагодити свій корабельний костюм, несучи на одній руці Естер, а на іншій висіла скриня з дитячим багажем: вона простягнула свої маленькі ручки до дядька, і Соломон, вклавши її в руки свого друга, заридав на маленькому черевичку. Ця дитина, чия дорогоцінна голівка щойно омилася зливою сліз, хрещена скорботою, а не релігією Ісуса, була священним скарбом; мій батько добре знав це і ніколи не забував про це. Друг нагадав Соломонові, коли він стрибав у човен, що мав їх розлучити, про обітницю, і він відповів здавленим голосом: "Молитви моєї доньки за мене, мої за неї та її матір піднімуться разом до ніг Розп'ятого.
Мені було сім років, коли повернувся мій батько, і я знехтував дорогоцінними іграшками, які він привіз мені з подорожі, щоб помилуватися цією прекрасною, милою, усміхненою дитиною. Моя мати обсипала її ласкою, а мої сестри – ніжністю, відколи батько поклав її на коліна своєї дружини і сказав: "Це Соломонова дочка, яку він послав до тебе.
Під час наших дитячих ігор її губи почали модулювати кастильський акцент, такий гармонійний і спокусливий в устах вродливої жінки і в дитячому сміхові.
Це було, мабуть, років шість тому. Якось увечері, зайшовши до кімнати батька, я почув, як він ридає; його руки були складені на столі, а чоло лежало на них; поруч плакала моя мати, а Мері схилила голову на коліна, не розуміючи його горя і майже байдуже ставлячись до голосінь дядька; це було тому, що в листі з Кінгстона, отриманому в той день, повідомлялося про смерть Соломона. Я пам'ятаю лише один вислів мого батька того дня: "Якщо всі покидають мене, не давши мені можливості попрощатися з ними в останню путь, чому я повинен повертатися в свою країну? На жаль, його прах повинен спочивати в чужій землі, без вітрів океану, на берегах якого він бавився в дитинстві, чий безмежний простір він перетнув молодим і палким, прийшовши, щоб змести з плити своєї могили сухий цвіт квітучих дерев і пил років!".
Мало хто з тих, хто знав нашу сім'ю, міг би запідозрити, що Марія не була дочкою моїх батьків. Вона добре розмовляла нашою мовою, була доброю, жвавою і розумною. Коли мама гладила її по голові одночасно зі мною і моїми сестрами, ніхто не міг здогадатися, хто з них сирота.
Їй було дев'ять років. Рясне волосся, ще світло-каштанового кольору, розпущене і закручене навколо стрункої, рухливої талії; очі, що говорять; акцент з меланхолійним відтінком, якого не було в наших голосах – таким був її образ, який я виніс з дому, коли покинув мамину хату: такою вона була вранці того сумного дня під ліанами під вікнами моєї мами.
Розділ VIII
Рано ввечері Емма постукала в мої двері, запрошуючи до столу. Я вмилася, щоб приховати сліди сліз, і переодяглася, щоб вибачитися за запізнення.
Мері не було в їдальні, і я марно сподівався, що її справи затримали її довше, ніж зазвичай. Мій батько, помітивши вільне місце, покликав її, а Емма вибачилася, сказавши, що у неї з вечора болить голова і вона спить. Я намагався не бути враженим і, докладаючи всіх зусиль, щоб зробити розмову приємною, з ентузіазмом розповідав про всі поліпшення, які я знайшов у маєтках, які ми щойно відвідали. Але все було марно: батько втомився ще більше, ніж я, і рано пішов спати; Емма з матір'ю встали, щоб покласти дітей спати і подивитися, як там Марія, за що я подякував їм, і вже не дивувався тому, що відчуваю до них таку ж вдячність.
