Брауліо з ніжністю подивився на свою прекрасну наречену, і вона, збентежена, поспішила організувати обід, взявши з собою Лючію.
Мої трапези в домі Жозе вже не були схожі на ті, що я описував іншого разу: я був частиною сім'ї; і без жодного столового приладдя, окрім одного столового прибору, який мені завжди давали, я отримував свою порцію фрісоле, мазаморри, молока і сарни з рук пані Луїзи, сидячи не більше і не менше, ніж Жозе і Брауліо, на лавці з кореня гуадуа. Не без зусиль я привчив їх до такого ставлення до себе.
Через багато років, подорожуючи горами країни Йосипа, я побачив, як на заході сонця веселі селяни прибували до хатини, де мене приймали: прославивши Бога перед поважним главою сім'ї, вони чекали біля вогнища на вечерю, яку роздавала стара і ласкава мати: тарілки вистачало на кожну пару подружжя, а маленькі діти, схилившись на коліна батьків, шили пінетки. І я відводив очі від цих патріархальних сцен, які нагадували мені останні щасливі дні моєї молодості....
Обід, як завжди, був соковитим і приправленим розмовами, з яких випливало, що Брауліо і Жозе нетерпляче чекають початку полювання.
Було близько десятої години, коли всі були готові, Лукас завантажив холодне м'ясо, яке Луїза приготувала для нас, і після того, як Хосе зайшов і вийшов, щоб покласти кубики кабуї та інші речі, які він забув, ми вирушили в дорогу.
Нас, мисливців, було п'ятеро: мулат Тібурсіо, робітник з "Чагри", Лукас, нейвано з сусідньої гасієнди, Жозе, Брауліо і я. Ми були озброєні рушницями. Ми всі були озброєні рушницями. У перших двох були дробовики, і, звичайно ж, відмінні, за їхніми словами. Хосе і Брауліо також мали при собі списи, ретельно припасовані до наконечників.
У будинку не залишилося жодного корисного собаки: всі вони, по двоє, обступили експедиційний загін, виючи від задоволення; навіть улюбленець кухарки Марти, Голуб, якого кролі боялися через сліпоту, витягнув шию, щоб його зарахували до числа вправних; але Йосип відмахнувся від нього "зумба!", після чого пролунало кілька принизливих докорів.
Луїза і дівчата були стурбовані, особливо Трансіто, яка знала, що саме її хлопець буде в найбільшій небезпеці, оскільки його придатність для цієї справи була беззаперечною.
Вузькою, заплутаною стежкою ми почали підніматися на північний берег річки. Її похиле русло, якщо так можна назвати джунглі дна балки, підперезані скелями, на вершинах яких росли, як на дахах, кучеряві папороті та очерет, обплутаний квітучими ліанами, через певні проміжки часу перегороджувалося величезним камінням, крізь яке стрімкими хвилями, білими переливами і химерним оперенням виривалися потоки.
Ми пройшли трохи більше ніж півліги, коли Жозе зупинився біля гирла широкого сухого рову, обнесеного високими скелями, і розглянув розкидані на піску обгризені кістки: це були кістки ягняти, якого напередодні дикий звір використав як приманку. Брауліо випередив нас, і ми з Жозе заглибилися в канаву. Сліди піднімалися вгору. Брауліо, приблизно через сотню метрів підйому, зупинився і, не дивлячись на нас, зробив знак, щоб ми зупинилися. Він прислухався до чуток джунглів; втягнув у себе повітря, яке могли вмістити його груди; подивився на високий полог, який кедри, джиги та ярумо утворювали над нами, і пішов далі повільними, безшумними кроками. Через деякий час він знову зупинився, повторив огляд, зроблений на першій станції, і, показавши нам подряпини на стовбурі дерева, що піднімалося з дна канави, сказав після нового огляду слідів: "Ось яким шляхом він вийшов: він, як відомо, добре їсть і добре бакіано". Чамба закінчувалася за двадцять ярдів попереду стіною, з вершини якої, з ями, виритої біля підніжжя, було відомо, що в дощові дні звідти стікають потоки передгір'я.
