Мільйонна могила - страница 3

Здоровим дубочком ріс Танасик. А чому б і ні? Є в них що їсти і пити. Корови пристосовані жити в горах з коротшими передніми ногами ціле літо з десятками овець не покидають гору. Дві десятини землі понад струмком – справжнє багатство в цім краї. Батько вміє круглий рік зберігати бульбу, доглядати сад, та й трудно сказати, що він не вміє робити по господарству . Мати напече таких солодощів, що ними все село пахне. Правда, незручності є також. Батьки мають за що купити через два – три роки чергових брата або сестричку. Тоді Танасик при дідові чи бабі, допомагає доглядати маленьких. Коли починають маленькі ходити, найбільша морока. Слідкуй, Танасику, аби не втопилися. Потічок, який бере початок на горі, несеться недалечко від хати. Там і глибини ніякої, горобцю по коліна, але, як стверджує мати, такій крихітці ложки води вдосталь аби втопитися.

Вільготно Танасикові , коли баба дітей доглядає. Тоді він носить воду з потічка, хмиз із лісу, допомагає батькові.

Дарма що малий, уміє сокиру та молоток в руках тримати. Де щось важке, тато допоможе. Тільки до старших звертатися не хочеться, все самому зробити б, все. Після роботи їсть Танасик

– Не питай коли будемо обідати. Візьми кусень хліба та полізь на черешню, поїж ягідок. аж за вухами лящить. Мати ще й заохочує між сніданком та обідом:

Пізніше посилає в полуницю чи малину. А яблука з хлібом – одна смакота. Цього ніхто не може заперечити

Дякуючи Танасикові, грибами багата хата цілий рік: солені, мочені, мариновані, сушені, навіть перетерті на муку вони присмачують їжу. Танасик заготовляє трави та липовий цвіт для чаю. Так і знай, восени пошле мати за плодами шипшини, ожини та глоду. Пахне травами сама хата, не те що тільки чай. Іноді хтось з дітей не хоче пити чай, тоді мати повчає:

– Хворобі легше запобігти ніж її вилікувати.

Ще про смерть приповість, як вона прийшла одного разу до глупака тай каже:

– Ну, пішли. Я ж тебе попереджувала.

– Ні, – тільки й спромігся заперечити дурень.

– Як то ні? Недоїдав, недосипав, простуджувався до ломоти в кістках. Серце поколювало? Нирки які? Печінка поболювала? Тепер пішли, давай, давай, не опирайся.

Мати рахує , що вся сила в їжі, тому ви, дітки, мусите потіти біля їжі. Правда, приємно відчувати, як надимається живіт від всякої вкуснятини.

Аничка все своєї,мудрує над думками:

– Як на мою думку, то сліпа віра, фанатизм – опіум для віруючого. Він може переслідувати іншого по тій простій причині, що той думає не так як він.

Таких маємо багато. Тоді іде стінка на стінку, конфесія на конфесію, ідея на ідею, переконання на переконання, іноді не тільки морально, але й фізично – доводить Аничка.

Він вернувся до долі Танаса.

У минулу війну, як і завжди, робилася ставка на молодь. Не обминув ‘ опіум ‘ також Танаса. Йому довели, що Батьківщина не вся країна, не Сибір, не Урал, Московія і навіть не Київщина, а гора з чотирнадцятьма десятинами лісу та чотирма десятинами орної землі понад потічком. Так би мовити, на батьківщині наголосили, про Батьківщину забули.

Танас добре пам’ятає, як дістались ще дві десятини його батькові. Дві належали їхній сім’ї з діда прадіда, другу половину купили у старого Гоцула. Повезло чоловікові. Старший син Гоцула там на чужині в Канаді заслав сам себе на каторгу так років на десять. Весь час робив та спав. Відпочивав лише для того, щоб завтра змогти працювати. Для того і їжу ковтав, хоча вона іноді ставала поперек горла. Зате за десяток років обзавівся фермою. Давно кликав батьків зі своїм братом до себе. Писав, що життя має краще в сто разів ніж дома. Якби казав в десять, то повірили б та поїхали, а то як повіриш явній неправді. Крім того потрібно покинути віками нажите добро. Пізніше написав синок, що купив фермочку для брата. Так десятин тридцять орної землі, та ще стільки ж неудобу. Але тут такі неудоби, що кращі за ваші огороди. Тільки приклади руки, земля зашумить лісом чи садом, а то і бульбу чи пшеницю родитиме.