Мільйонна могила - страница 7

– Щось сталося із старшеньким, неначе белени об’ївся.

Знову довго чухав Гаврило потилицю.

– Може й я трохи винен. Бачите, дочекались москалів. От я і сказав, що у вас мають все забрати до колгоспу.

Батько тільки скрушно похитав головою.

Мати є мати. Поклала їжі в кошик, відв’язала пса і наказала йому:

– Шук, шук.

Собака побіг вперед, час від часу очікуючи господарів.

Знайшли Танаса сидячим на пеньку над потічком. Той збігав весело у долину, як і багато років тому. Не було йому діла до хлопця, почорнілого, як ото опалене блискавкою дупласте дерево. Потічок боявся лише землетрусів та зсувів. Але дерева міцно тримали землю та каміння з джерелом з якого він починався.

– Нехай тільки заберуть! Я їм покажу і землю, і ліс, і хату. – Заскреготавши зубами, видихнув хлопець.

– Поїж, Танасику, може все ще обійдеться.

Не обійшлось. Забрали хату під сільраду. Пообіцяли тимчасово, поки побудують приміщення в центрі села. Та Танас, зважаючи на думку вуйка Гаврила, розумів це по – своєму, мовляв, навіщо сім’ї дві оселі. Літня кухня чим не житло: піч є, котел умуровано, помістяться, хоча й буде жарко. Та ще й присланий голова сільради сказав, що всім багачам за Радянської влади має бути жарко.

Зник з села Осип’юк з ним з десяток хлопців, тому що покотилась чутка, що забиратимуть до Червоної Армії.

Трусонуло землю, тільки не всю, лише міста і села. Довгі роки смертельна віхола кружляла над світом. Вона знищувала на своєму шляху все створене людьми. Просякла кров’ю земля прийняла мільйони загиблих. В найжаркіші дні холодила війна людям душі, особливо тим, які ходили в обнімку зі смертю. Спочатку втікали від новітньої бойні на схід, згодом в ліси, а при чи закарпатця в усі віки виручали гори. Йшлося не про бійку на верхніх поверхах влади, а про винищення цілих народів. Ось чому клали нації до ніг Молоху все найдорожче

Тільки високопоставлені політики дбали про ідеї, які, власне, і спричинили війну. Політиків не пекли рани, не підсмажувало в танках чи літаках, помирали вони природною смертю, якщо не убивали ідейні недруги. Чому б не дбати їм про ідеї?

Пан Бандера звивався вужем між вогнем та полум’ям. Кинувся по допомогу до німців. Все таки не більшовики. Комуністи заборонили експлуатацію людини людиною. Визискувати має право лише держава. Велика держава, могутня держава. З її обіймів так просто не вирветься жоден народ. Потрібна сила.

Німці мають на оці своє. Не для того вони розпочали світову війну, щоб створити якусь самостійну і навіть від Німеччини незалежну Україну. Якщо ти такий затятий антикомуніст, то воюй проти більшовиків, допомагай нам. Ми тебе озброїмо, тільки про самостійність навіть не мрій. Зброю отримав, почав воювати з обома сторонами за самостійну Україну.

Сталіна голова боліла не через якихось там Бандеру з Мельником. То так, на один зуб. Покладемо кілка сот тисяч людей з обох сторін, буде по – нашому. Дайте но покінчити з більш потужною ідеєю націонал – соціалізмом.

Ідея то – слова., часто пустоцвіт. Але коли люди розуміють, небезпека знищення загрожує і батьківщині, і Батьківщині, багатьом сучасникам, а не майбутнім поколінням, вони самі себе захищають. За таких умов може привитися всяка ідея. Якщо її не підтримують, то терплять.

До майбутніх бійців УПА прибув інструктор. Вранці він вишикував на галявині хлопців і почав промову, походжаючи перед шеренгою.

Говорив про ідею самостійності. Почав здалеку, мовляв, ще за часів Хмельницького не всі навіть полковники хотіли під руку Москви. Закінчив словами: