Не опускаючи очей… - страница 19
У повсякденних суперечках
Себе не можем віднайти.
Невже дурніші ми за інших,
Невже Господь кебет не дав?
Невже, невже той долар грішний
Зробив бедлам із наших лав?
Ми всі кричали і клялися,
Що оживе людська душа.
Замулилася слів криниця,
Бо там вода – немов іржа.
А хтось накравсь й не хоче знати
Про біди болісні земні.
Діждуться грішники розплати?
Діждуться вироку?.. Чи ні?
Чого у дзвони б’є омана,
Сховавши Божу благодать?
Болять мені оці питання —
Ой, як розпечено болять.
ОДНА-ЄДИНА
Коли у серці поклик журавлиний
І втома ріже зморшкою чоло,
Я добре знаю – є одна-єдина,
Що не сховає рук своїх тепло.
Коли далеко – знов до тебе лину,
Спішу до тебе, як весняний птах,
Бо, де б не був я, – ти одна-єдина,
В моїм мовчанні і моїх словах.
Коли день світить, як рясна калина,
І зерна мрії падають в ріллю,
Я свято вірю – є одна-єдина,
З якою сонце й хмари розділю.
Одна-єдина на білім світі,
З твого імення сонце світить.
Одна-єдина, одна-єдина,
Моя ти рідна Україна.
РІДНА МОВА
Ввібрав її, як сонце, в себе
Із надвечір’я і світань…
У ній дніпровське синє небо,
І дим пісень, і гук повстань,
І миротворне жито жате,
І ніжна єдність двох сердець,
І мій усміхнений початок,
І мій задумливий кінець…
ЗОВЕ РІДНА МАТИ
Ой, нашого люду по світу багато,
Та є власна хата в нас, браття, тепер.
Гей, чуєш ти, сину, – зове рідна мати,
Зове рідна мати додому тебе.
З далекого краю сюди повернися
У вечір вишневий – пахучий бальзам.
За звичаєм давнім ти, сину, вклонися
Забутим могилам, святим образам.
Не раз розлучались ми в кривді та горі,
Не раз розлучали нас недруги злі.
Та вірю: присохлий відірваний корінь
Ожити лиш може на рідній землі.
Я знаю – нелегко вертатися, сину,
Зустрівши в дорозі дощі і грозу.
Та є в тебе мати, та є Україна,
Що словом зігріє і витре сльозу.
ЧИТАЮЧИ ІСТОРІЮ
Вмирали козаки на палі.
Який це біль, який це жах!
Та не було в очах печалі,
Бо несли волю на руках.
Листаю сторінки зітерті —
І оживає мужня рать.
Мабуть, людині легше вмерти,
Коли за що є помирать.
Я ІДУ НА ПОКЛІН
Тішуся тобою,
Бо живу для тебе,
І карбую в серці
Дороге ім’я.
Золотисте поле
І блакитне небо —
З цими кольорами
Поріднився я.
Обізвуся словом,
А відлунить пісня.
На шляху Чумацькім
Кінь копитом б’є.
Тут любові сонце
І зоря провісна,
Тут моє минуле
Й майбуття моє.
Вип’ю студениці
З чистої криниці —
І прибуде сили,
Що даєш мені,
Щоб не заточиться,
Щоб не похилиться,
Як колись зійдуся
З ворогом в борні.
На високу долю
Побажай удачі,
Щоб перебороти
Холод і грозу.
Побажай утіхи,
А коли заплачу,
Знай – це від любові,
Що в душі несу.
Рідна земле моя, —
Чую мужності дзвін.
Рідна земле моя, —
Бачу цвіть молоду.
По дорозі життя
Я іду на поклін,
До імення твого,
Україно, іду.
ДЗВОНИ ЛАВРИ
Старої Лаври віщий дзвін,
Зайти до храму просить він.
І спомин – ластівки крило
Летить туди, що відбуло.
Думки і давнішні жалі
Схилитись просять до землі,
Згадать, кого уже нема,
Хто жив на світі недарма.
Були ми в радості й біді —
Дзвонила Лавра і тоді.
І через даль, і через час
Той срібний дзвін знаходив нас.
Я чую Лаври Божий дзвін —
Такий близький й натхненний він.
Щоб день лихий нас обійшов,
Лунай, Печерський дзвоне, знов.
Київська Лавра – свята наша мати,
Наша молитва в ранкову годину.
Треба спинитися, не поспішати,
І помолитися за Україну.
УКРАЇНІ
Як осягнуть твою глибінь,
Твоїх висот зорю ласкаву?..
Хто б не були – ми тільки тінь
Твоїх страждань й твоєї слави.
Роки твою карбують мить,
Ростуть сини під небом синім…
Ні, ні, ще треба заслужить,
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Это вторая часть произведения "Филарет – Патриарх Московский", главный герой, которого, слишком приблизился к трону. А в царстве-государстве Российском столько проблем, что он стал опасаться за свою бесценную жизнь и задумываться, а стоит ли продолжать "выпячиваться". И страшно так, что хочется куда-нибудь сбежать или спрятаться.