Такий само приблизно стан індивіда, що є часткою одухотвореного натовпу. Він вже не усвідомлює власних вчинків, і в нього, як у загіпнотизованого, одні здібності зникають, інші ж доходять до стану найвищого напруження. Під впливом навіювання такий суб’єкт буде робити відомі вчинки з нестримною швидкістю; у натовпі ж ця нестримна швидкість проявляється ще з більшою силою, оскільки вплив навіювання, однакового для всіх, посилюється через взаємність».
«Отже, зникнення свідомої особистості, переважання особистості несвідомої, однаковий напрямок почуттів та ідей, визначений навіюванням, і прагнення перетворити негайно в дію навіяні ідеї – ось головні риси, що характеризують індивіда у натовпі. Він вже припиняє бути самим собою й перетворюється на автомат, у котрого відсутня власна воля».
Я навів цю цитату так детально заради того, щоб підтвердити, що Лебон справді вважає гіпнотичним стан індивіда у натовпі, а не лише порівнює його з ним. Ми не бачимо тут жодної суперечності, ми лише хочемо підкреслити, що обидві останні причини тієї зміни, що сталася з індивідом в спільноті, заразливість і підвищена навіюваність, очевидно, не рівноцінні, бо заразливість теж є проявом навіюваності. Нам здається, що вплив обох моментів теж нечітко розмежовано в тексті Лебона. Можливо, ми краще за все розтлумачимо його думку, якщо порівняємо заразливість із впливом окремих учасників спільноти один на одного, хоча суггестивні явища в спільноті, пов’язані з феноменами гіпнотичного впливу, вказують на інше джерело. Але яке? Ми повинні отримати відчуття неповноти від того, що одна з головних складових частин цього впливу, а саме: особа, котра є гіпнотизером для спільноти, не згадана у викладі Лебона. Все-таки він відрізняє від цього вкритого пітьмою чарівного впливу заразливу дію, котру чинять окремі особи одна на одну, завдяки котрій підсилюється початкова суггестія.
Лебон вказує на ще один важливий момент для судження про індивіда, котрий є учасником спільноти. «Таким чином, стаючи часткою організованого натовпу, людина спускається на кілька сходинок нижче по щаблях цивілізації. В ізольованому стані вона, можливо, була б культурною людиною; у натовпі – це варвар, тобто, істота інстинктивна. У неї з’являються схильність до свавілля, безчинства, лютості, але так само й до ентузіазму й героїзму, котрі властиві первісній людині. Вона зупиняється особливо ще на зниженні інтелектуальної діяльності, котрої зазнає внаслідок приналежності до спільноти» [3].
Та облишмо зараз індивіда й звернімося до опису масової свідомості у тому вигляді, в якому вона окреслена в Лебона. Стосовно цього немає жодної риси, походження й виявлення котрої становило б труднощі для психоаналітика. Лебон сам вказує нам шлях, відзначаючи аналогію з душевним життям первісних людей і дітей.
Спільнота імпульсивна, мінлива, дратівлива. Керує нею майже винятково несвідома сфера[4]. Імпульси, перед котрими скоряється спільнота, можуть бути, зважаючи на обставини, благородними або жорстокими, героїчними або боягузливими, але в усякому разі вони настільки владні, що перемагають особисте, й навіть інстинкт самозбереження. Спільнота нічого не робить зумисне. Якщо спільнота навіть пристрасно бажає чогось, то все ж таки це триває недовго, вона нездатна до тривалого хотіння. Вона не зносить жодної затримки між своїм бажанням і здійсненням його. Вона має відчуття всемогутності, для індивіда в натовпі зникає розуміння неможливого
