Психологія спільнот і аналіз людського "Я" - страница 3

Спільнота надзвичайно легко зазнає навіювання, вона легковірна, вона не сприймає критику, неймовірне для неї не існує. Вона мислить образами, котрі виникають однин за другим так, як вони з’являються в індивіда у стані вільного фантазування. Вони не можуть бути виміряні жодною розумною інстанцією за аналогією до дійсності. Почуття спільноти завжди дуже прості й надмірні. Отже, спільнота не знає ні сумнівів, ні вагань.

У тлумаченні сновидінь, котрому ми зобов’язані найкращим пізнанням несвідомого духовного життя, ми чинимо за технічним правилом, згідно з яким ми не звертаємо уваги на сумніви й невпевненість у переказі сновидіння й потрактовуємо кожен елемент явного змісту сновидіння як щось цілком достовірне. Ми відносимо сумніви й невпевненість на рахунок впливу цензури, котрої зазнає робота сновидіння, й припускаємо, що первинні думки сновидіння не знають сумнівів і невпевненості, як різновиду критичної роботи. Як зміст, вони здатні, звичайно, існувати, як усе інше, в денних залишках, що ведуть до сновидіння. (Див. «Тлумачення сновидінь»).

Спільнота негайно переходить до найбільш крайніх дій; висловлена підозра перетворюється у неї зразу ж на беззаперечну істину, зародок антипатії – на дику ненависть.

Таке саме наближення усіх емоційних спонукань до крайності, до безмежності властиве афективності дитини; воно повторюється в житті сновидіння, де, завдяки панівному у несвідомому ізолюванні окремих емоційних імпульсів, легка досада вдень проявляється як побажання смерті для винної особи, а натяк на якусь спокусу перетворюється на причину злочинної дії, відображеної у сновидінні. Д-р Ґанс Закс зробив чудове зауваження з цього приводу: «Те, що сновидіння повідомило нам про наші взаємостосунки зі справжньою дійсністю, те ми потім знаходимо у свідомості, і нас не повинно дивувати, якщо ми знайдемо чудовисько, побачене нами під збільшувальним склом аналізу, у вигляді інфузорії» (див. «Тлумачення сновидінь»).

Схильна сама до всього крайнього, спільнота збуджується лише через надмірні подразники. Той, хто хоче впливати на неї, не потребує жодної логічної оцінки своїх аргументів; він повинен малювати найяскравіші картини, перебільшувати й повторювати все одне й те саме.

Оскільки спільнота не сумнівається в істинності або хибності своїх аргументів і має разом із цим усвідомлення своєї сили, то вона так само нетерпима, як і довірлива до авторитету. Вона поважає силу й мало піддається на вплив доброти, що є для неї всього лиш певного роду слабкістю. Вона вимагає від своїх героїв сили й навіть насильства. Вона хоче, щоб нею володіли, щоб її гнітили. Вона хоче боятися свого володаря. Маючи надзвичайно консервативну основу, вона відчуває глибоку відразу до всіляких нововведень і успіхів – і безмежне благоговіння перед традицією.

Щоб мати правильне судження про моральність натовпу, треба мати на увазі, що за сукупності індивідів, з яких складається натовп, відпадають всі індивідуальні сповільнювачі; й усі жорстокі, грубі, руйнівні інстинкти, що дрімали в людині як пережиток первісних часів, пробуджуються заради вільного задоволення потягів. Але спільноти здатні під впливом навіювання й на вчинки вищого ґатунку: зречення, відданість ідеалу, безкорисливість. Тоді як у індивіда особиста вигода є дуже сильною, майже єдиною рушійною силою, у натовпу вона дуже зрідка виходить на перший план. Можна казати про облагороджуючий вплив спільноти на індивіда.