– Тому ти його розшукай, паровозик, – продовжував кіт Чорниш. – Знайди і скажи йому наступне. Та запам'ятай ти все слово в слово і більше нічого не кажи, а на всі питання відповідай: «Все на місці побачиш!» Скажеш йому наступне: «Вирвався я один єдиний з Болота Старих Паровозів. Вирвався, щоб розповісти про те, що допомога нам потрібна. Ми про тебе в болоті начулися і знаємо, що тільки ти можеш нам допомогти! Допоможи нам. Тільки треба це зробити зараз, бо скоро можливість така зникне!»
– Ти все запам'ятав? – поцікавилася Баба-Яга.
– Все! – Кивнув Паровоз Привид і тут же рушив у дорогу.
Де приблизно знаходиться депо він знав. Всі паровози в болоті, що б про них не говорили, хоч якось орієнтуватися в ситуації навколо. І про те, що Баба-Яга живе на околиці болота теж чули. Але щоб їм хтось хотів допомогти і визволити з болота – це було вперше, напевно, це і збентежило Паровозика Привида. І він понісся до Чу-Чухіна, щоб просити його про допомогу, яка, якби він добре подумав, можливо і не була потрібна мешканцям Болота Старих Паровозів. У цьому болоті вони перебували вже не одне десятиліття, всі давно зжилися, звикли до середовища проживання і мало хто вже мислив тими категоріями, які були для них притаманні в бутність їх сталевими гігантами, що їздять по безкрайніх просторах. Їм навіть здавалося, що краще болота в світі нічого і немає, тому і не пощастило Бабі-Ягі, Лисиці і котам вирвати з болота більше паровозів своєю магією, ніж їм вдалося. Вирвався лише один Паровозик Привид, який цього хотів. Решта ж паровози цього не бажали. І допомога їм була зовсім не потрібна.
***
Депо жило своїм життям, незважаючи навіть на таку пізню годину. Більшість паровозів вже вирушило в ангар спати. Колобчук щось перераховував у себе в конторі, витрачаючи електроенергію на освітлення, кіт Маслянка оглядав і лагодив паровози, а ті, хто ще не пішов спати, стояли все там же, за ангаром, і про щось розмовляли.
– Доброї ночі, – привітався з ними Паровозик Привид. – А де я можу знайти паровозика Чу-Чухіна?
– Там? – вказав хтось у бік майстерні, не встигнувши розглянути, що перед ними справжнісіньке привид.
– Дякую, – відповів Паровозик Привид і хотів було ще щось запитати, але до того моменту його встигли вже розгледіти і, злякавшись, розбіглися хто куди. Не кожен день в депо приїжджає незнайомий Паровоз Привид і розшукує когось із його мешканців.
Кот Маслянка сидів до Паровозика Привида спиною і тому не бачив хто це до нього підкотився. Маслянка копався в одній з механічних частин паровоза, що стояв у напіврозібраному стані на ремонтному місці, і що відбувається навколо його мало цікавило.
– Доброї ночі! – привітався Паровозик Привид.
– Доброї, доброю … – так само не повертаючись відповідав Маслянка.
– Де я можу знайти паровозика Чу-Чухіна, чи не підкажете?
– Там … – вказав у бік Маслянка, так і не відірвавши голови від свого заняття.
Чу-Чухін стояв у сторонці, очікував своєї години щоб пройти техогляд і милувався зірками.
– Доброї ночі, паровоз Чу-Чухін, – підлетів до нього Паровозик Привид. – Паровозів у Болоті Старих Паровозів потрібна терміново твоя допомога, – геть забув про те, чому його вчили Баба-Яга, Лисиця і коти Паровозик Привид. – Я поки що один, кому вдалося вирватися з нього, але інші мої брати … – плутано пояснював він. – От якби ти пішов і допоміг нам!
Паровоз Чу-Чухін здивувався такому проханні, та ще й в таку годину, але він був дуже чуйним паровозом, а часом навіть і наївним, відразу ж повіривши прийшлому:
