Любов іншого виміру - страница 15



– Недосяжна безліч яскравих загадкових світів, – у захваті прошелестіли Оленчині вуста.

Раптом у мороку кімнати спалахнуло кілька зірочок.

– Не така вже й недосяжна! – мелодійно пролунало поруч, і Олена зрозуміла сенс вислову «янгольський голос».

На стілець біля ліжка сіла дивної вроди жінка. Вона була вбрана у щось біле, величне, мала бездоганні риси обличчя, блакитне довге волосся і чудові сині очі.

– «Яка незвична краса! Невже це Снігова королева?» – вразила Олену чудна дитяча думка.

– Мир тобі! Рада, що не злякала тебе, як вчора у садку, – лагідно заговорила жінка. – Давно не була на Землі, забула, як легко лякаються люди.

– У садку Ви виглядали чудернацькою химерою. Чому? – запитала Олена і здивувалась своїй хоробрості.

– То була невдала витівка: хотіла розважити тебе, а замість того, налякала. Пробач!

– Не переймайтеся, бути наляканим – звичайний стан людини, бо страх – найсильніше наше відчуття. – Олена сіла у ліжку. – Чомусь поряд з Вами я почуваюся первісною людиною-потворою. Ви Янгол?

Сміх жінки вибухнув дзвінкими кришталевими скалками.

– Люба, ти гарна небувалою живою вродою, ти – взірець надзвичайної земної краси. А щодо мене… Так, я -Янгол, Маргарита.

– А я Олена!

– А ми з тобою знайомі, давно знайомі, люба. На жаль, у нас обмаль часу, поговорімо про головне: тебе запрошено на Небо!

Олена розхвилювалася.

– Та невже? Я ж молода і начебто не хвора! Сподівалася ще пожити… – почала Олена і осіклася, бо їй спало на думку, що Маргарита – її прекрасна смерть, і що лише людина, необтяжена розумом, може сперечатися зі смертю.

– Олено, я не твоя смерть… і до речі, смерті немає. Те, що люди називають смертю, просто вихід душі із земного життя в інший вимір існування.

Слабке срібне сяйво огортало статуру Маргарити, тому, не зважаючи на морок, Олена побачила, як розквітла усмішка на її вустах.

– Тебе запрошено у Рай за життя, ти повернешся на Землю. Ти серед дванадцяти, обраних для місії. Це надзвичайна честь, але ти маєш право відмовитися.

– А за що мені така честь?

– Входиш до складу еліти людства.

– Я? Та хіба я принцеса Діана?! – аж скрикнула Олена з подиву.

– Людські критерії не співпадають зі Вселенськими! – дещо роздратовано кинула Маргарита.

Олена уважно вдивилася в неї. Кого вона їй так нагадувала?

– Як ти знаєш, грішна Земля – володіння Сатани, та останнім часом стан його справ різко погіршився. Людська жорстокість та жадоба влади і грошей на межі божевілля, може початися некерований процес, тому Рай створює особливий загін людей, що мають запобігти перетворенню Землі на грудки астероїдів. Дванадцятеро будуть діяти у крайньому випадку: спасати планету, – і Маргарита раптом лукаво поглянула на Олену, – скажи, Сатана призвів на тебе враження?

– Призвів, він же красень, – буркнула Олена і подумки обурилась: – «Тобі що з того?»

– Та нічого! – безсоромно кинула Маргарита, прочитавши її думку. – З іншого боку, ми стародавні подруги, тож маю застерегти тебе – одягни хрест і не знімай! Сатана захопився тобою не на жарт. Це щось! Полетів вслід за тобою білим голубом! І сміх, і гріх… З аеродинамікою і з головою у того голуба явно було не гаразд: тричі падав!

Маргарита засміялася, а Олена почервоніла. Тричі падав! Чомусь їй стало незручно за вибрик Сатани.

– Маргарито, розкажіть мені про Диявола.

– А що саме? Про нього ж можна розказувати до Страшного Суду!

– Скажіть, будь ласка, головне, хто він?