Мільйон на трьох - страница 7

Хлопець навіть спробував зобразити сяку-таку криву посмішку, але у нього це погано виходило. Сєдаков належав до числа тих неприємних типів, які тільки одним своїм пронизливим поглядом навівають страх на співрозмовника. Не потрібно бути хто-зна яким психологом, щоб дивлячись на Олексія, зробити безпомилковий висновок – бандит, та й годі.

Почувши голос Лесика, та ще й такий доволі оптимістичний, Сєдаков на лавочці аж підстрибнув від подиву.

– Ух, який ти здогадливий. – кредитор запустив цигарку на асфальт. – Щось ти підозріло щасливий сьогодні? Мабуть, десь зірвав добрий куш?

– Поки що ні. Але я близький до цього.

– Так, не зрозумів. То боржок погасити у тебе поки що немає чим? – Олексій відразу завернув поближче до суті справи.

Лесик озирнувся довкола. Біля будинку не було нікого, на дитячому майданчику – теж нікого, але розмахувати на вулиці пістолетом якось вже занадто.

– Тут втішити тебе не можу. Давай зайдемо у хату, вип’ємо чаю, там заодно і розрахуємось.

Сєдаков уже якось був у квартирі Лесика. Подібні проблеми у хлопця виникали не вперше. Тож одним візитом більше, одним менше – ролі не грає. Зате у помешканні буде можливість поставити цього знахабнілого кредитора на місце і попередити його, щоб не турбував до тих пір, поки не підвалять фінанси.

Нічого не підозрюючи, Сєдаков підняв з лавочки свою важку тушу, підтягнув джинси, які за відсутності ременя постійно сповзали з сідниць, і націлився поглядом на двері під’їзду. Схоже його такий варіант теж влаштовував. На випадок відсутності грошей, можна було пом’яти ногами свого боржника і на вулиці. Але у квартирі це робити зручніше. Спокійніше…

Олексій піднімався по сходах слідом за Лесиком. Поки хлопець шукав ключі і відчиняв вхідні двері, він за його спиною уже почав демонстративно розминати м’язи. Потім, коли двері відчинилися, переступив поріг і, недовго затримуючись у коридорі, зайшов у кімнату.

– Що пити будеш, чай чи каву? – по-господарськи поцікавився Петро.

– Спочатку давай гроші. – гаркнув Сєдаков, наганяючи страху на хлопця своїм грізним голосом.

З такими вокальними даними годиться на цвинтарі хіба що могили копати. Там вже точно його ніхто лякатись не буде.

Олексій був не надто високим на зріст. Десь такий як Лесик, а може навіть і на якихось 2–3 сантиметри нижчий. Але за рахунок заняття спортом і за рахунок своїх холодних синіх очей, в яких завжди віддзеркалювалися гроші, незалежно від того на що він дивився, «кредитор» виглядав потужно і грізно. Такого голими руками не візьмеш. Навіть і пробувати марно. Але коли у тебе є зброя? Тоді зовсім інша справа.

Лесик на якусь мить замешкався, витримав паузу, щоб оволодіти собою і десь з глибини душі почерпнути хоробрості.

– Гаразд, секундочку. – мовив хлопець, а потім запустив руку за пояс і дістав звідти пістолет.

– Е, е, ти що в сосну вдарився? – переляканий Сєдаков почав оглядатися по сторонах у пошуку шляхів для відступу.

Озброєний Лесик стояв на порозі і єдина можливість для втечі з однокімнатної квартири – це тільки через вікно. Але така перспектива була маловтішна, враховуючи, що помешкання боржника знаходилося на восьмому поверсі.

– Ану цить, мордо бандитська. – хлопець націлив пістолет на свого кредитора. – Руки вгору.

Сєдаков задер догори свої пружні біцепси, але пригрозив:

– За такі жарти тобі доведеться дорого заплатити.

– Будь-ласка, повернися до мене спиною. – ввічливо попросив Лесик, так ніби й не почув слів свого кредитора.