Мільйон на трьох - страница 8

Сєдаков чемно виконав цей наказ і знову попередив:

– Тобі такі витівки дорого обійдуться. Ти геть чисто здурів. Ти хоч усвідомлюєш що ти робиш?

– Ану закрий пельку. Я тут в хаті господар. – заявив раптово змужнілий господар помешкання і після паузи додав. – Слухай мене уважно. За борг не хвилюйся – я тобі віддам усе до копієчки. Коли у мене з’являться гроші, тоді й віддам.

– Лічильник включений. Набіжать серйозні відсотки. – Сєдаков хоч і знаходився під прицілом, але невпинно продовжував рахувати свої прибутки. Злегка оглядаючись, він зміряв поглядом свого бунтівного боржника.

– Ти отримаєш дві тисячі доларів. Ні копійки більше, ні копійки менше. Будеш смикатися – запущу кулю у твою лису довбеньку. І прохання – мене не турбувати. Коли у мене з’являться гроші, я відразу ж дамся чути. А тепер забирайся геть звідси.

– Лесику, ти при своєму розумі?

– Тобі для прискорення кулю в задницю пустити чи ти сам виметешся з моєї хати?

– Ну добре, я піду. Але май на увазі…

– Це ти май на увазі – я тобі не хлопчик для биття. Пальцем тобі торкнутися до мене не вдасться. І спроб не роби виловлювати мене десь на вулиці. Бо пристрелю з ходу. А гроші – як тільки з’явиться можливість, поверну. Можливо за місяць поверну, а якщо будеш чемним і не надокучатимеш, тоді може й швидше. Ти все зрозумів?

– Зрозумів. І що далі, гангстер хреновий?

– А далі вимітайся звідси.

– Ну тоді все, до побачення. – Сєдаков повільно з піднятими вгору руками почав сунутися до виходу. Біля порогу озирнувся, блимнувши злими іскрами своїх очей, що ледь виднілися з поміж насуплених брів.

– Чого дивишся? Відкривай двері і вали чимдуж. – Лесик все ще тримав пістолет націленим на свого кредитора.

Сєдаков опустив одну руку, з недовірою поглядаючи на озброєного хлопця, намацав ручку дверей, обережно відчинив їх і переступив поріг.

Тільки аж тепер Лесик полегшено зітхнув. Розмовляти по-іншому з такими бандюковичами, мабуть, не можна.

Як тільки-но двері за Сєдаковим зачинилися, господар помешкання кинувся, щоб зачинити їх на замок. Не встиг Петро рукою доторкнутися до ключа, як у цю мить він отримав потужний удар.

Двері відчинялися не на зовні, а на внутрішню частину квартири. Цим, власне, Сєдаков і вирішив скористатися. Відчуваючи, що боржник підійшов до дверей, він різко з усієї сили як гепнув ними… В очах Лесика аж заіскрило. Але цього було мало. Олексій потягнув двері на себе, а потім ними здійснив іще один різкий удар. Лесик випустив зброю з рук, а сам похитнувся, втрачаючи рівновагу. Пістолет хлюпнувся на підлогу. Згодом слідом за «макаровим» туди ж повалився і Лесик.

Сєдаков тільки тепер зміг проявити усю свою лють. Наче хижий звір, він миттю стрибнув на жертву і, присівши, почав гамселити кулаками Лесика у живіт.

На кожен удар хлопець відповідав лише гучним стогоном. Спочатку він ще якось намагався дотягнутися до пістолета. У рукопашній сутичці Лесик навіть і не пробував чинити опір. Сили були очевидно нерівними. Тому спроба дотягнутися до втраченої зброї, це була для нього як останній шанс для порятунку. Однак і це намагання швидко зазнала краху.

Коли пальці Лесика вже ось-ось торкнулися холодного руків’я пістолета, Сєдаков з усієї сили запустив кулак у його живіт. В очах відразу ж зарябіло, замиготіло, а потім усе попливло. Удар був сильним. Гострий біль пронизав усе тіло. Здавалося, що нирки, печінка та інші внутрішні органи просто розірвалися. Лесик голосно зойкнув, відпустив зброю, якою остаточно так і не заволодів, та, інстинктивно схопившись руками за живіт, скрутився колобком для того, щоб стати менш вразливим під час наступних ударів.