Не опускаючи очей… - страница 2
ХЛОПЕЦЬ ЗІ ЛЬВОВА
На День перемоги львів’яни відмовились від червоних прапорів совітського поневолення
Начищу до блиску нові свої мешти,
Щоб дух кавалерський не тух.
Я файну кобіту зустріну… А решту
Не хочу казати услух.
Я хлопець зі Львова, хлопак гоноровий,
До мене під руку не лізь.
Я вдачею спритний і гострий у слові,
Сміхів накочу повен віз.
Я з друзями гучно заходжу в кав’ярню
І каву по-львівському п’ю.
Мене не чіпай – бо затія ця марна —
Принизити гордість мою.
Не зли мене криком, брехливий москалю,
До тебе не буде жалю,
Бо я посаджу твою пиху на палю,
У ватрі зухвалість спалю.
Тож чуйте, лихі підлабузники злості,
Не смикайте вибуху нить.
Я можу тому полічити всі кості,
Хто край мій захоче зганьбить.
Хай бризкає слиною челядь нервова —
На все в мене вистачить сил.
Я хлопець зі Львова, я хлопець зі Львова,
Я волі вкраїнської син.
«БАНДЕРОВЕЦЬ»
«Бандеровець», – хтось кинув в злості.
Не буду суперечить я.
Велика честь носити й досі
Героя справжнього ім’я.
Нехай брехня ковтає слину —
Їй зрозуміти не дано.
Пишайся, краю мій, за сина,
Що звів свободи знамено.
Ця постать, мужністю прошита,
І нині з нами у бою.
Отак, як він, – усім нам жити,
Вітчизну боронить свою!
Та знов ведуть нас до загину.
І гнівом повниться земля.
– Бандерівці, спасіть Вкраїну! —
Хтось наче з неба промовля.
▲▲▲
Хоча життя – як тінь на очі,
Та по той бік іще не хочу,
Ще не зігнула спину старість,
Ще діти не повиростали,
Ще не відсміяні сміхи,
Ще не відмолені гріхи,
Іще на землю і на лиця
Не надокучило дивиться,
Іще сльоза моя не прісна,
Іще не виспівалась пісня,
Не змовкло слово під дощем…
І так – іще… іще… іще…
ГОРИТЬ СВІЧА
В теплі і ніби не голодний —
Пишу, бо ще звучить струна…
В обіймах з музою сьогодні,
А завтра – Бог єдиний зна.
Горить свіча. І з чаєм кварта…
І, зрозумівши часу біг,
Не смію відкладать на завтра
Те, що зробить сьогодні міг.
Бо все в житті бува раптово —
І згасне, вичахне тепло.
Тому й підігріваю слово,
Щоб стала пісня на крило.
Уже бадьорі стихли кроки,
Буває, сил не вистача…
Спішу зробити щось, допоки
Горить свіча, моя свіча.
СЛОВО ПРО РІДНУ МОВУ
Тобі виламували руки,
Тебе хотіли затоптать,
Та слів твоїх високі звуки
Красою вічною дзвенять.
Молюсь тобі я, рідна мово,
За тебе – в кревній боротьбі,
Бо я народжуюся знову
І воскресаю у тобі.
Час перекреслить і забуде
Усіх перевертнів й нікчем.
А ти була і вічно будеш,
Допоки на землі живем,
Допоки сонце в небі світить,
Допоки блискає зоря…
Беріть цю мову в серце, діти,
Із вуст пророчих Кобзаря.
ЧИ ВИБРАВ ПРАВИЛЬНУ ДОРОГУ?
Чи вибрав правильну дорогу? —
Не раз запитую себе.
Оббиті об каміння ноги,
І туга по душі шкребе.
Але печалитись не хочу,
Зневірі серце не віддам,
Бо ще горять в любові очі,
Бо вірю, добрі люди, вам.
Було всього у власній долі,
В дорозі, що у світ вела.
Та я нікому не дозволю
На неї лить отруту зла.
Всевишньому я вдячний, звісно,
Що в тім вертепі різних див
Він залишив для мене пісню,
Мене для пісні залишив.
ЖИТТЯ
Живу, немов несу повинність, —
Без задоволення та втіх.
А може, в цьому старість винна?
Чи я спокутую чийсь гріх?
Літа біжать неспинним кроком —
Аж обертом йде голова:
Заснув, прокинувсь – з Новим роком!..
І так не рік, і так не два.
А далі що? Гадать не хочу,
На жаль, відгадка лиш одна…
Я словом душу залоскочу,
Щоб посміхнулася вона.
Бо так не хочеться в мінорі
Свої викреслювати дні,
Коли ще далі неозорі
Ув очі дивляться мені.
Коли радіють руки теплі,
Як покладеш їх на траву…
Всміхнуся… Бо іще ж не в пеклі —
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Роман «В некотором царстве… Сказки Агасфера» известной писательницы Светланы Замлеловой состоит из тринадцати историй-новелл, в своём концептуальном единстве отражающих русскую жизнь в исторической и духовной преемственности. Местом действия во всех главах является Москва как центр притяжения и средоточие русской жизни – здесь сходятся пути и судьбы, здесь формируется и эволюционирует душа народа, здесь творится история России. Роман написан прек