Не опускаючи очей… - страница 4
Але ішла десь поруч пісня,
Щоб в час лихий спасти мене.
За те, що пив з криниць любові,
Що не втопився у злобі,
Що душу грів у ріднім слові, —
Я, пісне, дякую тобі.
▲▲▲
Кожний помирає в одиночку…
І з останнім подихом в журбі,
Розірвавши на душі сорочку,
Кожен сповідається собі.
Не згадаєш, скільки з’їв смачного,
Скільки випив у житті чарок,
Скільки взяв для розкоші усього,
Скільки мав для похоті жінок.
А спитаєш в цій прощальній тиші
Сам себе, щоб страх свій відвести:
Чи добро посіяв, чи утішив,
Чи зробив когось щасливим ти?
Лише це, як спокою захочем,
Бо всі інші відчуття – чужі…
Кожен помирає в одиночку,
Не минувши сповіді душі.
ЯРМАРОК
Ярмарок нуртує —
Продається все.
Гучно пропонує
Хто що принесе.
Продається цукор,
Продається сіль,
Продається радість,
Продається біль.
І червоне, й біле —
Аж пітніє лоб.
Продається тіло,
Вмочене в сироп.
Продаються очі —
Сором їх не їсть.
Купиш тут охоче
Усмішку і злість.
Продаються лиця
Власні і чужі,
Продаються ниці
Та іще й вожді.
Ярмарок нуртує —
На смак різний крам…
Тільки власну душу
Я тут не продам.
Бо коли в людини
Продана душа,
Нащо все останнє —
Тіло з’їсть іржа.
І тоді не треба
Радості й жури…
Ярмарок нуртує:
Заплатив – бери.
КОЛИ МЕНІ НЕЛЕГКО НА ДУШІ
Скриплю пером… Втікаю від зажури,
Ховаюся за лагідні слова,
Щоб не боліла тяжко голова
І не дивилась в серце ніч похмура.
Бо стільки назбиралося лихого,
Щоб збить мене одним ударом з ніг,
Щоб я упав і встати вже не зміг
І не здолав життя свого дорогу.
Я зачиню усім незгодам двері,
Що обвивають тіло, як вужі…
Коли мені нелегко на душі —
Скриплю пером на чистому папері.
▲▲▲
Приходить день, немов прозріння,
Коли рельєфніше усе.
І відчувається коріння,
Що крону на собі несе.
І ти не просто, сам собою,
А від землі. І в час сівби
Своєю сієшся судьбою
На ниву іншої судьби.
▲▲▲
Коли усе гаразд, коли одні удачі —
Боюся… Це до певної пори…
І, посковзнувшись, знов скочусь неначе
З горбочка втіхи у рівчак жури.
Коли жура як тінь, і не щастить ні в чому,
І голос радості не зве давно мене —
Чекаю й вірю: у вікні нічному
Моя зоря вже скоро спалахне.
ТАК ПРОСТО НАЗИВАЄТЬСЯ…
Минулося, забулося… Було ж немов учора,
Соталась біла ниточка, а шиє нитка чорна.
Котилося, котилося та й стало під горою,
Озвалося смішиною, відлунилось журбою.
Літа за днями мчалися розлунисто і гінко,
Було, здавалось, солодко… Чого ж зробилось гірко?
Не все, не все збувається… Та шкодувать не варто,
Біля надії гріємось, що пломенить, як ватра.
І знову поспішаємо, жене жива потреба,
А під ногами сон-трава, над головою – небо…
Біжи… Та чи устигнеш ти вже за синком чи донею?..
І все це називається так дуже просто – долею.
ЯК ДОБРЕ БУТИ ДОБРИМ
Як добре бути добрим,
Привітним, а не злим…
Піду кудись за обрій,
Де серпня сивий дим.
Де кольори природні,
Де звук – немов мотив,
Де схована в сьогодні
Краса вчорашніх див.
Надихаюсь травою,
У воду забреду
І заберу з собою
Наївність молоду.
Не чую важкість ноші…
Й тоді, коли вернусь,
Усі слова хороші
Знайду й скажу комусь.
ЩОБ ДУШУ НЕ ТЕРЗАВ ПЕРЕПОЛОХ
І знову день почався із тривоги…
Хоча як можна жити без тривог?
Та спокою все ж хочеться хоч трохи,
Щоб рівчаки не горбили дорогу,
Щоб душу не терзав переполох.
Та, певно, в мене вже така планида —
Не кожному всміхається вона.
Хоча душа в три ціпи перебита,
Та тішить думка, в слово перелита:
Без молотьби – не матимеш зерна.
В чому щастя? Пізнаю з роками
Риси щастя – спільні і не схожі…
Доторкнуть не зможеш їх руками,
Роздивитись – певне, теж не зможеш.
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Роман «В некотором царстве… Сказки Агасфера» известной писательницы Светланы Замлеловой состоит из тринадцати историй-новелл, в своём концептуальном единстве отражающих русскую жизнь в исторической и духовной преемственности. Местом действия во всех главах является Москва как центр притяжения и средоточие русской жизни – здесь сходятся пути и судьбы, здесь формируется и эволюционирует душа народа, здесь творится история России. Роман написан прек