Не опускаючи очей… - страница 22
В’юниться ріка там, звивисто хлюпоче —
Знає щось, та мови не збагнеш ніяк…
А козак на скелі ледь примружив очі,
І кусає вуса молодий козак.
…Кажуть, сам Хмельницький вивів на дорогу,
Передав до Січі потайний папір
І сказав гінцеві, криючи тривогу:
– Ти донести маєш всім наперекір.
Лиш не попадися, бо то буде лихо.
З Богом, синку, з Богом… Вирушай… Пора… —
У гінця кінь вірний і швидкий, як вихор,
У гінця шаблюка – блискавки сестра.
Промайнули гори, промайнули луки,
Раптом: «Стій!» – сторожа вершника спиня.
У руці козацькій блиснула шаблюка —
І шукай могилу, і лови коня.
Та загін шляхетський кинувся в погоню:
– Пся крев! Хлоп негідний обдурив, бач, нас.
– Ой лети, мій друже, не спіткнися, коню, —
Ти ж бо пам’ятаєш гетьманів наказ.
Чи гнідий спіткнувся, чи втомився, може, —
Наздогнали хлопця – виходу нема…
З трьох боків довкола суне рать ворожа,
Гляне в бік четвертий – урвища пітьма.
Кресонуть по латах – та нерівна сила,
А папір захоплять – не минуть біди…
Уклонився сонцю, батьківським могилам —
Над проваллям диким обірвав сліди.
…В’юниться ріка там, пінний саван стеле,
Знає щось, та мови не збагнеш ніяк.
Там козацький профіль на високій скелі —
То безсмертя вічне заслужив козак.
ВЕЧІР ПІД БАНДУРУ
Бандуристові Віктору Лісоволу
Наслухавшись козацьких гордих дум,
Заснуть не можу – мучать давні муки…
Я чую, як пищаль стріляє в глум
І кривду б’ють освячені шаблюки.
Бандуро-сестро… В звуках ожили
І битви грім, і серця ярий клекіт.
З туману дум, з гарячої золи
Встає мій предок – мужній і далекий.
Дзвенить в струні історія моя
(Ми ж не якісь безбатченки у світі),
Іздавна волі дороге ім’я
Стояло нам зорею у зеніті.
Мій давній предку, б’ю тобі чолом
За вдачу щиру, чесну і вогнисту,
За те, що зло не називав добром
І вірний був святому побратимству.
В живій бандурі міниться душа…
Спасибі їй, що нагадала знову,
З якого роду, кореня, коша,
Яку міцну ношу в собі основу.
Мій бандуристе, дяку теж прийми,
Що ти прийшов… В години вечорові
Величну думу з сизої імли
Осяяв звуком чистої любові.
Наслухавшись козацьких гордих дум,
Заснуть не можу, мучать давні муки…
Я чую, як пищаль стріляє в глум
І кривду б’ють освячені шаблюки.
МАТИ ОЛЕКСАНДРА БОГОМОЛЬЦЯ
Надривний кашель геть її замучив,
Перед очима змутнена слюда…
Вмирала жінка довго і болюче,
Хоча була ще зовсім молода.
Вмирала жінка… Вже безсилі руки.
Легені їй розплавила тюрма.
Але ж вона сама пішла на муки,
Борню пекельну вибрала сама!
Рум’янцю спалах – і згасає тужно,
Немов життя прощальні промінці.
Та не згорає в серці вічна мужність
Усіх живих і страчених борців.
Ні, не щеза на світі одержимість
Заради правди і високих мрій!
А думка знов: ти ж мати і дружина
І десь один росте синочок твій.
Я не повірю, що вмирать не страшно,
Від цього слова віють холоди…
Вона шептала тихо: «Сашо, Сашо,
Хоч на прощання, синку мій, прийди».
«Це воля смертниці —
не будем суперечить», —
Байдуже процідив жандарм собі…
Синок із батьком, похиливши плечі,
Стояли перед матір’ю в журбі.
Звелась на подушки крізь біль,
страждання,
Уся – вже догоряюча зоря,
І синові, мов заповідь останню,
Дала з руки своєї «Кобзаря».
Я УКРАЇНСЬКОЮ ВАМ ХОЧУ ЗАСПІВАТИ
Відомому співаку Ярославу Євдокимову, який живе в Москві, але народився в рівненській тюрмі, в яку його мати була ув’язнена як бандерівка
Чужі слова я пригортав не раз,
Вони вуста постійно лоскотали.
Але в очах цвіт мальви не погас,
Зовуть дитинства осяйні цимбали.
Мій отчий край із пахом споришу,
Похожие книги
Нова книга майстра слова Вадима Крищенка – це підсумок багатьох років його творчості. У ній роздуми і пошуки істини, утіха і страждання, любов і гнів, розлунистий заклик і наспівний мотив, що барвисто вплелися у вінок поетичних рядків. Тут ви знайдете рядки відомих пісень, які полюбились нашим людям. Поет переконаний, що поезію слід читати вибірково, під настрій, в годину душевної розмови читача з автором.Шанувальників у поета дуже багато, особли
Современная жизнь людей неразрывно связана с поездками. И часто нам приходится сталкиваться с невероятными случаями на дороге. Со временем эти случаи обрастают новыми подробностями и историями. Вот такие истории и описываются в книге "Дорожные истории – обыкновенные и невероятные".
Это вторая часть произведения "Филарет – Патриарх Московский", главный герой, которого, слишком приблизился к трону. А в царстве-государстве Российском столько проблем, что он стал опасаться за свою бесценную жизнь и задумываться, а стоит ли продолжать "выпячиваться". И страшно так, что хочется куда-нибудь сбежать или спрятаться.